Справа № 320/5370/19 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
24 квітня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів: Ганечко О. М., Файдюка В. В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року
у справі №320/5370/19 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Київській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
У жовтні 2019 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (надалі - відповідач, правонаступник Головне управління Державної податкової служби у Київській області), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 №Ф-294287-50/1737 на суму 23785,08 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що у позивача відсутні підстави для сплати єдиного соціального внесоку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки позивач фактично не здійснював діяльності - арбітражного керуючого, з моменту отримання ним відповідного свідоцтва, та не отримував будь-якого доходу від здійснення такої діяльності. Відтак, оскаржувана вимога винесена контролюючим органом протиправно та підлягає скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 №Ф-294287-50/1737 на суму 23785,08 грн.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач, як особа яка проводить незалежну професійну діяльність (арбітражного керуючого), повинна була обчислювати суму єдиного внеску помісячно в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), та з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, і сплатити її до 1 травня наступного року за звітним за період 2017 рік - ІІ квартал 2019 року, тому контролюючим органом правомірно винесена спірна вимога.
На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на підставі наказу від 10.07.2013 року №1368/5 Міністерством юстиції України видано ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), свідоцтво від 31.07.2013 року НОМЕР_2 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), без обмеження строку дії.
Відповідно до витягу з наказу Міністерства юстиції України від 07.06.2019 року №1712/5 "Про анулювання свідоцтв про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), анульовано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)» від 31.07.2013 року НОМЕР_2, видане ОСОБА_1 .
Листом Міністерства юстиції України від 10.07.2019 року №25781/22400-33-19/9.3.1 "Щодо розгляду листа" повідомлено ОСОБА_1 , що відповідно до Єдиного реєстру підприємств, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, арбітражним керуючим ОСОБА_1 не виконувались повноваження розпорядника майна, керуючого санацією чи ліквідатора у справах про банкрутство в період з 31.07.2013 року по 07.06.2019 року.
Відповідно до інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , (код класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність), останньому нараховано єдиний внесок за 2017 рік у розмірі 8447,00 грн., І квартал 2018 року - 2457,18 грн., ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн., ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн., ІV квартал 2018 року - 2457,18 грн., І квартал 2019 року - 2754,18 грн., ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн. Разом - 23785,08 грн.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області сформовано та направлено 18.09.2019 року позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 року №Ф-294287-50/1737 на суму 23785,08 грн.
Вважаючи, дії відповідача протиправними щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Законом №2464-VI розмежовано фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, як дві самостійних категорії платників єдиного внеску. При цьому, порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464-VI не передбачено.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пунктів 2, 6 частини 1 ст. 1 Закону №2464-VI, "єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а "недоїмка" - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Абзацом другим п. 2 ч. 1 цієї ж статті Закону (у редакції Закону України "Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII, що набрав чинності з 1 січня 2017 року, та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII, що набрав чинність з 10.10.2017 року) встановлено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Нормами статті 9 Закону №2464-VI визначено наступний порядок обчислення і сплати єдиного внеску. Так, за змістом норм ч. 3 і 4 ст. 9 зазначеного Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частини 7 статті 9 Закону №2464-VI).
Згідно частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
В силу норм частини 12 статті 9, частин 2 - 4 статті 25 Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
У випадку несплати платником єдиного внеску відповідних сум страхових внесків орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Така сума недоїмки стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
При цьому, пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Тлумачення терміну "незалежна професійна діяльність" наведено у п. підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, як участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Апелянт зазначає, що позивач є платником єдиного внеску, згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI (тобто, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, а саме - діяльність арбітражного керуючого), з 31.07.2013 року з моменту отримання свідоцтва арбітражного керуючого.
У період виникнення спірних правовідносин питання зайняття діяльністю арбітражного керуючого були врегульовані Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.92 №2343-XII (надалі - Закон №2343-XII), що втратив чинність 21.10.2019 року.
Так, в розумінні частини 1 статті 1 Закону №2343-XII арбітражним керуючим є фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.
За змістом статті 103 Закону №2343-XII фізичні особи отримують право на здійснення діяльності арбітражного керуючого за умов складання кваліфікаційного іспиту та отримання від державного органу з питань банкрутства свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), після складання такого іспиту за рекомендацією кваліфікаційної комісії.
Відповідно до статті 112 цього ж Закону однією з підстав для припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) є його письмова заява. У разі припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) він виключається з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України, а його свідоцтво анулюється.
Згідно пункту 16 Порядку видачі свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.01.2013 року №93/5, у разі припинення діяльності арбітражного керуючого на підставі його письмової заяви про припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку та з інших підстав, передбачених статтею 112 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", структурний підрозділ готує висновок про наявність підстави для анулювання свідоцтва та проект наказу Мін'юсту України про анулювання такого свідоцтва. Висновок підписує керівник структурного підрозділу або особа, яка виконує його обов'язки.
Наказ Мін'юсту України про анулювання свідоцтва підписує Міністр юстиції України або особа, яка виконує його обов'язки.
Копія наказу Мін'юсту України про анулювання свідоцтва надсилається особі, діяльність арбітражного керуючого якої припинено, із супровідним листом за підписом керівника структурного підрозділу або особи, яка виконує його обов'язки, у триденний строк з дня видання наказу Мін'юсту України про анулювання свідоцтва.
Наказ Мін'юсту України про анулювання свідоцтва розміщується не пізніше наступного робочого дня з дня видачі цього наказу Мін'юсту України на офіційному веб-сайті Мін'юсту України в розділі "Видача свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)" підрубрики "Банкрутство" рубрики "напрямки діяльності".
Анульоване свідоцтво підлягає поверненню до Мін'юсту України.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що свідоцтво арбітражного керуючого позивачу було анульовано та підтверджується витягом з наказу Міністерства юстиції України від 07.06.2019 №1712/5 "Про анулювання свідоцтв про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), анульовано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 31.07.2013 НОМЕР_2, видане ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів завертає увагу, що в листі Міністерства юстиції України від 10.07.2019 року №25781/22400-33-19/9.3.1 зазначено, що відповідно до Єдиного реєстру підприємств, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, арбітражним керуючим ОСОБА_1 не виконувались повноваження розпорядника майна, керуючого санацією чи ліквідатора у справах про банкрутство в період з 31.07.2013 року по 07.06.2019 рік.
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань колегією суддів встановлено, що 30.03.2016 року до Єдиного державного реєстру був внесений запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вид діяльності Код КВЕД 52.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту (основний).
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявність у фізичної особи свідоцтва арбітражного керуючого, ще не свідчить про здійснення даною особою такого виду діяльності, оскільки єдиною підставою для встановлення факту початку діяльності арбітражним керуючим є призначення даної особи господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство, як розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідатора.
Відповідачем не було доведено, а колегією суддів не встановлено, що після отримання позивачем свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) отримував дохід від незалежної професійної діяльності (діяльності арбітражного керуючого).
Крім того, відповідачем не було надано доказів на підтвердження обставини здійснення позивачем упродовж періоду з січня 2017 року по кінець ІІ кварталу 2019 року іншого виду незалежної професійної діяльності (тобто, іншої ніж діяльність арбітражного керуючого) та/або отримання нею доходів від здійснення такої іншої незалежної професійної діяльності.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов'язку сплати єдиного соціального внеску як особою в розумінні пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, у зв'язку з чим вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 року №Ф-294287-50/1737 на суму 23785,08 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі №520/3939/19, у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року по справі № 820/1538/17.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г. В. Земляна
Судді: О. М. Ганечко
В. В. Файдюк