Справа № 580/3478/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич
24 квітня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Аліменка В.О.
суддів: Кучми А.Ю., Бєлової Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про:
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби - 21.06.2018;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби - 21.06.2018;
стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 203856,90грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року адміністративний позов задоволено частково:
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби - 21.06.2018.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби - 21.06.2018.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не правильне застосування (тлумачення) норм матеріального права, а також неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги задовольнити повністю.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Згідно з посвідченням від 07.09.2015 серії НОМЕР_4 (а.с.15) позивач має статус учасника бойових дій.
Відповідно до наказу начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.06.2018 №212-ОС позивача звільнено зі служби у запас з посади начальника відділу прикордонної служби “Велика Паладь” з 21.06.2019 та проведено розрахунок. Виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки вказаним наказом не передбачено.
На звернення позивача від 06.09.2019 щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідач листом від 13.09.2019 №30/М-47 повідомив про відсутність підстав для такої виплати.
Не погоджуючись із цим позивач звернувся з позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то судом першої інстанції вказано про те, що ця вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з пунктом 242 “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до приписів статті 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі Закон №504/96) учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналогічна правова норма визначена також у статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі Закон № 3551), якою передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно зі статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що відповідні пільги, зокрема, одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік надаються виключно учасникам бойових дій.
При цьому, згідно з приписами п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
З аналізу приписів Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 також вбачається, що документом, що підтверджує відповідний статус (учасника бойових дій) є посвідчення, що видається на підставі рішення комісії за результатом розгляду наданих відповідно до цього порядку документів.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право на отримання додаткової відпустки та відповідно компенсації за всі невикористані дні такої відпустки позивач набуває з моменту надання йому статусу учасника бойових дій.
Судом першої інстанції було вірно вказано про те, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є передчасними і задоволенню не підлягають.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Згідно зі ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України ), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За приписами ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Системний аналіз вищенаведених норм вказує на те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальною є така обставина, як невиплата належних працівникові на час звільнення сум саме з вини власника або уповноваженого ним органу.
Стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, а також із судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Як правильно було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на момент звільнення позивача зі служби, нараховані до виплати суми були йому своєчасно виплачені і спору про їх розмір не існувало. На час розгляду справи судом належні позивачу суми ще не нараховані і обов'язок по їх виплаті у відповідача не настав. а тому відповідно затримки розрахунку при звільненні позивача судовою колегією не встановлено.
Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
Л.В. Бєлова
Повний текст постанови складено 24 квітня 2020 року.