Справа № 620/3708/19 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.
23 квітня 2020 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Ганечко О. М., Василенка Я. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2020,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ по особовому складу ГУНП в Чернігівській області від 06.11.2019 №351о/с та поновити його на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання №5 ГУНП з 06.11.2019.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. До суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов'язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з'ясування фактичних обставин, та з огляду на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін в порядку письмового провадження.
Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи убачається, що наказом начальника ГУНП в Чернігівській області від 06.11.2019 №351о/с підполковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП, встановивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 посадовий оклад 3000 гривень, звільнивши його з посади начальника ізолятора тимчасового тримання №5 ГУНП.
Підставою для видачі вказаного наказу слугував висновок від 06.11.2019 про необхідність переміщення поліцейського ГУНП в Чернігівській області на рівнозначну посаду в порядку ст.65 (для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби) Закону України «Про Національну поліцію».
Позивач вважаючи оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним наказом позивача фактично переведено не на рівнозначну посаду та з іншою групою оплати праці, в іншу місцевість без його згоди, тому дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу з необхідністю його скасування та поновлення позивача на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання №5 ГУНП з 06.11.2019.
Апелянт вказує, що посади, з якої позивача було переведено на іншу посаду, є рівнозначними, оскільки спеціальне звання займаною посадою відповідає спеціальному званню посади, на яку він переміщується. Зазначає, що проходження служби в поліції є службою особливого порядку та покладає на поліцейського додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок проходити службу у місці визначеному керівником виходячи з інтересів служби, відтак оскаржуваний наказ є правомірним.
Звертає увагу, що судом першої інстанції не враховано, що порядок переміщення поліцейських по службі врегульовано спеціальним Законом України «Про Національну поліцію», тому у даному випадку положення КЗпП України та Закону України «Про державну службу застосуванню не підлягають.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі - в редакції, на час виникнення спірних правовідносин).
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно частини першої статті 59 Закону №580-VIII cлужба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Як визначено ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Частиною 3 ст.59 Закон України «Про Національну поліцію» встановлено, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
У силу вимог частини четвертої вказаної статті, видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Порядок переміщення та переведення поліцейського визначено у ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» №580, відповідно до якої, переміщення поліцейських здійснюється: 1) на вищу посаду - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до ст.87 цього Закону; 3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до ст.87 цього Закону; 4) у зв'язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
Таким чином, вказана норма передбачає можливість переміщення поліцейського на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.
Згідно ч.7 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» №580 переведення поліцейських здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.
Частинами 8, 9 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» №580 унормовано, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
Тобто, статтею 65 Закону України «Про Національну поліцію» №580 унормовано порядок та умови переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції.
Як зазначалося, підставою для переміщення позивача слугував висновок ГУНП в Чернігівській області від 06.11.2019, в якому вказується про необхідність переміщення поліцейського ГУНП в Чернігівській області на рівнозначну посаду в порядку ст.65 ( для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби) Закону України «Про Національну поліцію».
Оскаржуваним наказом від 06.11.2019 №351о/с позивача призначено до Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, що знаходиться за адресою: вул.Примакова, 32, м. Семенівка, Семенівський район, Чернігівська область.
Разом з тим, позивач проходив службу на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання №5 ГУНП, що знаходиться в м.Прилуки.
Відтак, переміщення позивача до Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, яке розташоване в м. Семенівка є переведенням особи до іншої місцевості.
Колегія суддів звертає увагу, що спеціальним Законом України «Про Національну поліцію» встановлено лише підстави переміщення, які зазначені у частині першій статті 65 Закону № 580-VIII та порядок переміщення, який визначає за чиєю ініціативою таке переміщення відбувається, втім не врегульовано випадки, коли переведення відбувається або в межах однієї місцевості або переведення до іншої місцевості.
Крім того, Закон України «Про Національну поліцію» не розмежовує поняття «переміщення» та «переведення», як це врегульовано у Кодексі законів про працю України.
Так, у силу вимог частини першої статті 32 Кодексу законів про працю України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Частиною другою вказаної статті визначено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Тобто, переведення відрізняється від переміщення тим, що при переведенні працівнику доручається та ж сама або інша робота на іншому підприємстві, або робота на цьому ж підприємстві, але в іншій місцевості. Водночас, при переміщенні працівник залишається на тому ж підприємстві, в установі, організації, але на іншому робочому місці, в іншому структурному підрозділі у тій же місцевості.
Таким чином, стаття 32 КЗпП України встановлює можливість переведення в іншу місцевість тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року по справі № 420/5192/18, який відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
З огляду на вказане, переміщення позивача з посади начальника ізолятора тимчасового тримання №5 ГУНП, що знаходиться в м.Прилуки до Семенівського відділення поліції Новгород-Сіверського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, є фактично переведенням особи до іншої місцевості.
Тобто, позивача перевели на іншу посаду на тому самому підприємстві (в органах поліції), але в іншій місцевості, втім без його згоди.
Доводи апелянта щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.11.2018 у справі №820/6677/16 колегія суддів оцінює критично, оскільки вказана постанова стосується іншого предмету спору, фактичні обставини якої не є ідентичними даній справі.
Також суд звертає увагу, що оскаржуваний позивачем наказ прийнятий на підставі висновку, що не передбачено Порядком підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції та Переліком документів з питань проходження служби, затвердженими наказом МВС України від 23.11.2016 №1235.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком попередньої інстанції про протиправність оскаржуваного наказу від 06.11.2019 №351о/с.
Відповідно до частини першої ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко
Повний текст постанови виготовлено 23.04.2020