Справа № 953/24107/19
н/п 2/953/1008/20
21 квітня 2020 року Київський районний суд м. Харкова
у складі головуючого судді Чередник В.Є.,
за участю секретаря судового засідання Недосєкіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу в порядку загального позовного провадження №953/24107/19 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
05.12.2019 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 08.10.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову ХМУЮ, актовий запис №1683 та залишити їй прізвище чоловіка - ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача аліменти на користь позивача на утримання доньки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частин всіх видів доходу, але не менше 50% розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 08.10.2011 між нею та відповідачем був укладений шлюб, від якого сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі шлюбні відносини між позивачем та відповідачем фактично припинені, шлюб існує лише формально. Сторони втратили почуття любові, взаємоповаги один до одного, мають різні протилежні погляди на шлюб та сім'ю. Спільне господарство припинили вести задовго до подачі даного позову до суду, мають окремий бюджет та місця проживання. Збереження сім'ї і подальше спльне проживання, на думку позивача, є неможливим. Намагання примиритись з чоловіком були марними і тому бажаного результату не дало. Щодо місця проживання дитини мпору немає. Після розірвання шлюбу позивач змінювати прізвище на дівоче не вважає за потрібне, бажає залишити прізвище чоловіка.
Крім того, позивач вважає за необхідне у даному позові просити суд стягнути з відповідача аліменти на утримання спільної дитини, оскільки донька проживає разом з позивачем та знаходиться на утриманні матері. Відповідач фінансово не допомагає,в утриманні доньки та її вихованні участі не бере. Відповідач є фізично здоровою та працездатною особою, своїм батькам аліменти не сплачує, стягнень по виконавчим документам з нього не проводиться.
У зв'язку з викладеним позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 13.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 26.02.2020 закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явилась, разом з позовом подала заяву, в якій просила розглянути подану нею позовну заяву за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з'явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.
Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відповідно до ухвали суду від 21.04.2020, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини неявки; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти вирішення справи в порядку заочного розгляду справи, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
08 жовтня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 08.10.2011 зроблено відповідний актовий запис за №1683 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_4 , про що в Книзі реєстрації народжень 29.02.2012 зроблено відповідний актовий запис за №700 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції. Батьки: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Даний факт підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.8).
Позивач та відповідач мають різні погляди на сім'ю та шлюб, не ведуть спільне господарство, шлюбні відносини фактично припинені та не можуть бути поновлені.
Суд вважає, що в наданні сторонам строку для примирення немає підстав, оскільки встановлено, що подальше сумісне життя та збереження шлюбу неможливо.
Вимоги щодо розподілу майна не пред'являлись.
Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому,що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст. 1 СК України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.
Відповідно до ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно ч.2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлене, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно ст..6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ст..180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Крім того, стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 181 Сімейного Кодексу України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов'язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 179 ЦПК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на імя якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідноі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Зі змісту ч.1 ст.183 СК України вбачається, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
При визначенні величини аліментного платежу суд враховує, відповідно до ст. 182 СК України, матеріальне становище платника аліментів, той факт, що відповідач перебуває в працездатному віці, не обтяжений турботами щодо утримання непрацездатних батьків, а також з урахуванням обов'язку обох батьків утримувати своїх дітей, вважає, що аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно на утримання неповнолітньої дитини, буде сумою, що відповідатиме обов'язку батька дитини забезпечити частину витрат на їх утримання, з урахуванням мінімальних життєвих потреб дитини і матеріального стану відповідача.
Суд вважає, що визначений розмір аліментів у частці від доходу батька щомісячно є достатнім та не буде порушувати майнові права дітей.
Положеннями ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, стосунки які склалися у подружжя, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження родини стали неможливими та суперечить інтересам подружжя, що має вагоме значення, в зв'язку з чим позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Крім того, враховуючи, що відповідач є здоровою, людиною, інших осіб на утриманні не має, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та призначення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи від дня пред'явлення позову до суду, тобто з 05.12.2019, і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд стягує судовий збір з відповідача на користь держави.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір за вимогу про розірвання шлюбу в розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.. 51, 129 Конституції України, ст.. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 272, 273-276, 280-284 ЦПК України, ст. 1, 24, 56, 80, 84, 110, 112-114, 141, 150, 179, 180-182, 183, 191 СК України, ст..3, 6, 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 08.10.2011 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис за №1683 від 08.10.2011.
Після розірвання шлюбу залишити позивачці прізвище - ОСОБА_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи від дня пред'явлення позову до суду, тобто з 05.12.2019 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106, код отримувача ( код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
При цьому, відповідно до Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2020.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 21.04.2020.
Суддя Чередник В.Є.