21.04.2020
Справа № 431/7284/19
Провадження № 2/431/234/20
21 квітня 2020 року м. Старобільськ
Старобільський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Пелиха О.О.,
за участі секретаря с/з Чесалової О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Старобільськ Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу дитині на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави Україна разом із матір'ю без згоди та супроводу батька, -
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона проживає в м. Старобільськ, як особа внутрішньо переміщена з тимчасово окупованої території України. З 27 липня 2005 року по 19 червня 2008 року вона перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір'ю. Вона, турбуючись про виховання та утримання своєї дитини має бажання та можливість виїзду за кордон, де може забезпечити відпочинок та оздоровлення дитини. Однак відповідач згоди на виїзд дитини не надає. Просила надати дозвіл їхній неповнолітній дитині на виїзд за межі України до країн Європи, Об'єднаних Арабських Єміратів, Єгипту, Туреччини, Тайланду, Російської Федерації та перетин лінії розмежування операції об'єднаних сил України Донецької та Луганської областей, разом із нею без згоди та супроводу батька.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Не заперечували проти винесення заочного рішення у справі (а.с.22).
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, повісткою за місцем мешкання (а.с.27,30) та оголошенням на сайті Судової влади України (а.с.26,32), причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.
На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 липня 2005 року по 19 червня 2008 року, копія свідоцтва про розірвання шлюбу від 17 березня 2009 року, видане Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції (а.с.9).
Від шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції.(а.с.10).
Згідно копії довідки від 20 листопада 2019 року, виданої виконавчим комітетом Старобільської міської ради, ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 разом із донькою ОСОБА_4 . (а.с.14).
Судом встановлено, що позивач позбавлена можливості отримати від відповідача - батька дитини згоду на виїзд дитини у позасудовому порядку.
Згідно ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Частина 2 ст. 150 СК України передбачає обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 17, 31 визначають право дитини на відпочинок та охорону здоров'я.
Відповідно до ст. 17 Конвенції про права дитини Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини.
Стаття 10 Конвенції про права дитини передбачає право дитини залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до п. 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску або без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків - батька і матері - у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей. Зокрема, стаття 155 СК України визначає, що здійснення батьками своїх прав по виконанню обов'язків мають ґрунтуватися на повній повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.
Також необхідно зазначити, що згідно із Конвенцією про права дитини (ратифікована Постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.1991) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
З огляду на викладене, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду дітей за кордон, а лише встановлено певний порядок їх в'їзду/виїзду за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Оскільки позивач має намір вивезти дитину за межі території України з метою з метою розширення її кругозору, судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд неповнолітньої дитини за межі України, а також те, що позивачем не надано доказів, того що виїзд дитини за кордон пов'язаний з виїздом на постійне місце проживання разом із матір'ю або пов'язаний із довгостроковим перебуванням за межами України з інших причин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити.
На підставі викладеного, суд вважає за доцільне надати дозвіл на виїзд неповнолітній дитині ОСОБА_4 за межі України до країн Європи, Об'єднаних Арабських Еміратів, Єгипту, Туреччини, Тайланду, Російської Федерації та перетин лінії розмежування операції об'єднаних сил України Донецької та Луганської областей, разом з ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 .
Оскільки питання про судові витрати позивачем не ставиться, суд його не вирішує.
Керуючись ст.ст. 280-282, ст. 313 ЦК України, ст. 4 п. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. ст.150, 154 СК України, ст.ст. 264, 265, 280 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу дитині на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави Україна разом із матір'ю, без згоди та супроводу батька - задовольнити.
Надати дозвіл неповнолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на тимчасові неодноразові поїздки за межі України до країн Європи, Об'єднаних Арабських Еміратів, Єгипту, Туреччини, Тайланду, Російської Федерації та перетин лінії розмежування операції об'єднаних сил України Донецької та Луганської областей, разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м.Старобільськ Луганської області, громадянки України,ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну своєї дитини ОСОБА_4 , без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Луганськ, громадянина України, ідентифікаційний код НОМЕР_3 , строком до повноліття дитини, з дня набрання рішенням суду законної сили.
Копію заочного рішення надіслати відповідачу відповідно до ст. 272 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суду Луганської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.О. Пелих