м. Вінниця
21 квітня 2020 р. Справа № 120/1161/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна через Вінницький міський суд Вінницької області в особі Алексейчук В.І. - Начальника відділу узагальнення судової практики, аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна через Вінницький міський суд Вінницької області в особі Алексейчук В.І. - Начальника відділу узагальнення судової практики, аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем протиправно не запрошено позивача на розгляд його скарги від 16.09.2019 року.
Ухвалою від 23.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
14.04.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить закрити провадження у справі, оскільки оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень до початку розгляду справи по суті.
Що стосується моральної шкоди то зазначають, що підставою для стягнення моральних (немайнових) збитків не може бути визнання судом протиправної бездіяльності відповідача, оскільки виключно неправомірні дії або рішення органу чи посадової особи можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди в даному випадку.
Ухвалою суду від 21.04.2020 року у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справ відмовлено.
Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
16.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із зверненням (скаргою), у якому просив повідомити причини порушення строку надання відповіді на його звернення від 03.08.2019 року. Розгляд скарги просив провести за його участі.
23.09.2019 року Начальник відділу узагальнення судової практики, аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг Алексейчук В. І. надіслала відповідь, при цьому на розгляд скарги (звернення) позивача не запросила.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, при розгляді його електронного звернення (скарги) від 16.09.2019 року, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею першою Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 15 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
За правилами статті 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
- знайомитися з матеріалами перевірки;
- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач просив здійснити розгляд звернення (скарги) від 16.09.2019 року за його участі.
Суд наголошує, що положеннями статей 18 та 19 Закону № 393/96-ВР чітко визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, а органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Отже, з наведеного слідує, що відповідач зобов'язаний був запросити позивача для розгляду його скарги, оскільки, в іншому випадку, унеможливлюється практична реалізація права заявника особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви та бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 31.01.2019 року у справі № 826/12287/16, від 28.11.2018 року у справі №820/4881/17, від 31.10.2019 року у справі № 826/13435/15, від 24.10.2019 року у справі № 826/5333/17.
Крім того, у відповіді на звернення від 23.09.2019 року, відповідач посилається на те, що право скаржника бути присутнім при розгляді скарги не є абсолютним та залежить від певних умов і обставин, зокрема, може бути реалізовано особою на власний розсуд у відповідності до його волі та бажання, однак лише у разі, якщо розгляд звернення відбувається на засіданні відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу і якщо такий порядок розгляду передбачено законодавством.
Проте, суд вважає такий висновок помилковим, оскільки ні Закон України "Про звернення громадян", ні будь-який інший нормативний акт не ставить у залежність можливість реалізації права заявника особисто викласти аргументи особі, що перевіряла його скаргу, від форми розгляду цієї скарги (колегіально, одноособово тощо).
Аналогічного змісту висновки викладено у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду № 120/1513/19-а від 05.11.2019 року та № 120/1443/19-а від 19.08.2019 року.
Таким чином, відповідачем не було дотримано вимог статті 19 Закону № 393/96-ВР, зокрема, щодо забезпечення участі позивача при розгляді його звернення (скарги), а тому допущено протиправну бездіяльність.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача розглянути електронне звернення від 16.09.2019 року з дотриманням статтей 18, 19 Закону № 393/96-ВР, суд зазначає наступне.
В ході розгляду справи з'ясовано, що відповідачем 03.04.2020 року та 09.04.2020 року вживались заходи щодо розгляду звернення (скарги) Ковальова О.П. від 16.09.2019 року із забезпеченням його участі під час розгляду.
Про дату та час засідання органу, що розглядав звернення (скаргу), позивач повідомлявся шляхом направлення електронних листів та телефонограмами. Однак, на засідання органу, що здійснював розгляд звернення (скарги) Ковальов О.П. не з'явився, про причини неявки не повідомив та не просив перенести розгляд звернення (скарги) на інший час.
Тому, розгляд звернення (скарги) Ковальова О.П. від 16.09.2019 року відбувся 09.04.2020 року без його участі, а за результатами його повторного розгляду ОСОБА_1 була надана відповідь, яка направлена на поштову адресу.
При цьому, відповідачем забезпечувалась реалізація права позивача на розгляд звернення (скарги) за його участі.
З огляду на вище викладене, суд вважає, що в ході розгляду справи, відповідачем усунуто порушення, що слугували підставою для пред'явлення позову в частині зобов'язання відповідача розглянути електронне звернення від 16.09.2019 року з дотриманням статтей 18, 19 Закону № 393/96-ВР, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно з статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Факт заподіяння моральної шкоди позивач обгрунтував тим, що протиправна бездіяльність відповідача призвела до:
- марнування його часу;
- моральних страждань;
- порушення його права на належне виконання державними органами своїх службових обов'язків;
- відчуття несправедливості;
- недовіри до органів державної влади.
Однак, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт перенесаних моральних страждань, в зв'язку із розглядом звернення без його участі, а відтак не доведено факту заподіяння моральної шкоди. Позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами такий підтверджується.
Сам лише факт порушення прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
За приписами вимог пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправними дії суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 1, 15, 18, 19 Закону України "Про звернення громадян" №393/96-ВР від 02.10.1996 року, суд-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Начальника відділу узагальнення судової практики аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг Алексейчук Віти Іванівни щодо незабезпечення 23.09.2019 року участі ОСОБА_1 при розгляді його звернення від 16.09.2019 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Держава Україна через Вінницький міський суд Вінницької області в особі Алексейчук Віти Іванівни - начальника відділу узагальнення судової практики, аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг (вул. Грушевського, 17, м. Вінниця, Вінницька область, ЄДРПОУ 38328720).
Суддя Свентух Віталій Михайлович