Справа № 278/501/20
15 квітня 2020 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Яцюрук С. В., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального закладу "Денишівський навчально-реабілітаційний центр" Житомирської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій зазначила, що вона з 02 вересня 2013 року була призначена на посаду вихователя у Комунальному закладі “Денишівський навчально-реабілітаційний центр” Житомирської обласної ради. 30 травня 2018 року позивачка уклала з Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки, після чого відповідач звільнив її з місця роботи наказом від 14 серпня 2018 року на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, що, на думку позивача, є порушенням положень ст. 119 КЗпП України, згідно з якою за нею на час служби мають зберігатися місце роботи, посада та середній заробіток.
У зв'язку з наведеним, позивачка просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Комунального закладу “Денишівський навчально-реабілітаційний центр” Житомирської обласної ради про звільнення з посади вихователя ОСОБА_1 № 69 від 14 серпня 2018 року.
Разом з позовною заявою позивачка подала суду заяву про поновлення строку звернення до суду обґрунтовану тим, що в період з 05 вересня 2018 року по 26 грудня 2018 року, з 28 травня 2019 року по 21 серпня 2019 року та з 06 вересня 2019 року по 21 грудня 2020 року вона перебувала у тривалих відрядженнях, беручи участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях (а.с. 18-19).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що станом на день звільнення позивачки в Україні не діяв особливий період, отже приписи ч. 3 ст. 199 КЗпП стосовно збереження на час служби місця роботи, посади та середнього заробітку не діяли. Крім того, позивачка пропустила встановлений строк для звернення до суду. У зв'язку з наведеним, відповідач просить відмовити в задоволенні позову (а.с. 28-32).
Позивачка подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що нею обґрунтовано поважність пропущення строку для звернення до суду, а також зауважила, що станом на момент її звільнення в Україні діяв особливий період (а.с. 60-62).
Справа розглядається за правилами спрощеного провадження.
У судове засідання з'явилися представники сторін.
Представник позивача зазначила, що позивачу стало відомо про спірний наказ про звільнення з надісланого відповідачем листа, то що вона не пам'ятає, коли саме їй була вручена трудова книжка. Також представник позивача вказала про поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду, оскільки вона є військовослужбовцем, а також у зв'язку з тим, що Управління Держпраці у Житомирській області повідомило її про дотримання вимог законодавства під час її звільнення. Крім того, зазначила, що, на її думку, позивачка дізналася про порушення своїх прав лише під час отримання юридичної консультації 29 січня 2020 року.
Представник відповідача зауважив, що про звільнення позивачка дізналася ще у серпні 2018 року з надісланого їй листа, а трудову книжку отримала 16 січня 2019 року, тому у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропуском встановленого строку для звернення до суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Сторонами визнається, що 02 вересня 2013 року позивачка була призначена на посаду вихователя у Комунальному закладі “Денишівський навчально-реабілітаційний центр” Житомирської обласної ради.
30 травня 2018 року позивачка уклала з Міністерством оборони України контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки (а.с. 10-11).
14 серпня 2018 року заступник директора Комунального закладу “Денишівський навчально-реабілітаційний центр” Житомирської обласної ради видав наказ № 69 про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя 14 серпня 2018 року у зв'язку з її вступом на військову службу на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП (а.с. 44).
Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 12 березня 2019 року № 1164 ОСОБА_1 дійсно перебувала на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 15).
Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року - моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Указ Президента України від 24 червня 2016 року № 271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» та Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» не містять положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосуються лише проведення звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації.
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатоване виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
В Постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), суд аналізуючи Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вказав, що закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період.
Ураховуючи наведене, та те, що позивачка була прийнята на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, закон гарантує їй збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві, в якому вона працювала на час вступу на військову службу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України призов або вступ працівника на військову службу є підставою припинення трудового договору, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.
Отже, права позивачки були порушені спірним наказом відповідача про її звільнення із займаної посади, оскільки вона прийнята на військову службу під час дії особливого періоду, тому не було приводу для звільнення її з роботи на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, слід кваліфікувати такі, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Права позивачки були порушені наказом від 14 серпня 2018 року, трудову книжку остання отримала 16 січня 2019 року, про що свідчить підпис останньої про її отримання у книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (а.с. 125-127).
Однак, позов позивачка пред'явила 22 лютого 2020 року (а.с. 24) року, з пропуском передбаченого статтею 233 КЗпП України строку.
Згідно з довідками ВЧ НОМЕР_1 від 01 лютого 2019 року та від 13 січня 2020 року №2200 в період з 05 вересня 2018 року по 26 грудня 2018 року, 28 травня 2019 року по 21 серпня 2019 року та з 06 вересня 2019 року по 21 грудня 2020 року позивачка брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення заходів (а.с. 20-21).
Відповідно до витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 04 березня 2019 року № 49 та від 02 квітня 2019 року № 71 позивачка у періоди з 04 березня 2019 року до 02 квітня 2019 року та з 03 квітня 2019 року по 02 травня 2019 року перебувала у відрядженні (а.с. 105-106).
Суд вважає доведеним значне утруднення звернення позивачки з позовом до суду у зазначені у вищевказаних довідках періоди.
Однак, суду не надано доказів неможливості звернення позивачки до суду у періоди з 16 січня 2019 року до 03 березня 2019 року, з 03 травня 2019 року до 27 травня 2019 року та з 22 серпня 2019 року до 05 вересня 2019 року.
Поважні причини для поновлення строку для звернення з позовом, на переконання суду, відсутні. Ані відсутність у позивачки юридичної освіти, ані повідомлення Управління Держпраці у Житомирській області про дотримання вимог законодавства під час її звільнення (а.с. 64-68) не є непереборними обставинами, які перешкоджали позивачці звернутися до суду у строк, визначений законом.
З огляду на наведене, суд вважає за потрібне відмовити в задоволенні позовної заяви у зв'язку з пропущенням позивачкою встановленого ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89, 141 ЦПК України, ст.ст. 36, 119, 233, 234 КЗпП України, суд -
Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального закладу "Денишівський навчально-реабілітаційний центр" Житомирської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в разі пропуску строку з поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21 квітня 2020 року.
Суддя О. М. Дубовік