Справа № 947/1128/20
Провадження № 2/947/1723/20
15.04.2020 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі - Кириковій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
Позивач - ОСОБА_1 21 січня 2020 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, в якій позивач просить суд: розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем; стягнути з відповідача на її користь аліменти на малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 4000 гривень, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі, в період якого народилась спільна малолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка стверджує, що подружні стосунки між ними не підтримуються більше року, у них з відповідачем різні характери, погляди на життя, примирення між ними неможливе, шлюб має формальний характер, у зв'язку з чим просить суд розірвати шлюб, зареєстрований між ними.
Також позивач зазначила, що їх спільна дитина мешкає разом з нею. Відповідач -матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, у зв'язку з чим позивачка просить суд стягнути з відповідача аліменти на дитину.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 03 лютого 2020 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
12 березня 2020 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 15.04.2020 року не з'явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлена належним чином, однак надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій також зазначила, що заявлені вимоги підтримує та проти розгляду справи в заочному порядку не заперечує.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Частиною 3 та частиною 4 ст. 130 ЦПК України передбачено, що якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Згідно з відповіддю відділу адресної довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в місті Одесі та Одеській області не значиться.
Відповідно до ч.10 ст.130 ЦПК України, якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Оскільки зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача по справі не відоме, виклик ОСОБА_2 здійснювався через опублікування відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а відтак у відповідності до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06 вересня 2018 року Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області було зареєстровано шлюб між громадянином Республіки Молдова - ОСОБА_5 та громадянкою України - ОСОБА_6 , про що 06 вересня 2018 року в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №1722. Під час реєстрації шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
За час перебування у шлюбі сторони мають спільну дитину - малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка мешкає разом з матір'ю.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно зі ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім'ї.
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім'ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування - значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.
Закріпленні у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.
Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.
У ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу.
Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що сім'я розпалася остаточно, шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, подальше сумісне проживання суперечить інтересам позивача, а тому позов ОСОБА_1 в частині вимог про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача в частині стягнення аліментів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 9 статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини, дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Згідно зі ст.27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з вимогами ст. 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що позивачка разом з малолітньою дочкою проживає окремо від відповідача.
При визначенні розміру аліментів, судом враховується, що позивачем в порушення ст. 81 ЦПК України не доведено належними доказами платоспроможність відповідача по справі на сплату розміру аліментів щомісячно у заявленому позивачем розмірі - в сумі по 4000 гривень щомісячно на дитину.
При цьому, судом враховується, що відповідач є особою працездатного віку, законодавчо на останнього покладено обов'язок забезпечення утримання та виховання власної дитини, у зв'язку з чим враховуючи вимоги ст. 182 Сімейного кодексу України, беручи до уваги те, що будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог відповідачем суду надано не було, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у мінімально рекомендованому розмірі, а саме у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дати подання позовної заяви до суду, а саме з 21 січня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття, що буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Одночасно суд зазначає, що при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, суд прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Разом з цим, суд вважає за належне роз'яснити сторонам, що відповідно до ст.192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них, а також положення ст.185 Сімейного кодексу України щодо обов'язку того з батьків, з кого присуджено аліменти на дитину, брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами.
Одночасно суд роз'яснює, що статтею 196 Сімейного кодексу України передбачена відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема позивачі у справах про стягнення аліментів.
З урахуванням вищевикладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати зі сплати останньою судового збору за подання до суду позовної заяви в частині вимог про розірвання шлюбу у розмірі 840 гривень 70 копійок, а також оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про стягнення аліментів, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 840 гривень 80 копійок.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 13, 76-81, 89, 263-265, 268, 280-282, 352, 354, 430 ЦПК України, п. 15.5 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113, 180, 182 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Розірвати шлюб між громадянином Республіки Молдова - ОСОБА_5 та громадянкою України - ОСОБА_8 , зареєстрований 06 вересня 2018 року Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного етриіторального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1722.
Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Позивачеві ОСОБА_6 після розірвання шлюбу залишити прізвище « ОСОБА_6 ».
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця Республіки Молдова, громадянина Республіки Молдова, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 січня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця Республіки Молдова, громадянина Республіки Молдова, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця Республіки Молдова, громадянина Республіки Молдова, на користь держави судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарження рішення суду продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст рішення суду складено - 21.04.2020 року.
Головуючий Калініченко Л. В.