Справа № 520/14082/17
Провадження № 1-кп/947/412/20
17.04.2020 року Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м. Одесі об'єднанні обвинувальні акти у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160480001881 від 18.05.2017 р., за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 186 КК України, та внесеного до ЄРДР за № 12016160490003849 від 15.06.2016 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , обвинувачених у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України,та внесеного до ЄРДР за № 12017162500001169 від 05.05.2017 року відносно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст. 186 КК України,
В провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходяться об'єднанні обвинувальні акти у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160480001881 від 18.05.2017 р., за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 186 КК України, та внесеного до ЄРДР за № 12016160490003849 від 15.06.2016 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , обвинувачених у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України, та внесеного до ЄРДР за № 12017162500001169 від 05.05.2017 року відносно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст. 186 КК України.
Відповідно до ст. 331 ч. 3 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.
Прокурор просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці, посилаючись на те, що обвинувачений ОСОБА_8 перебуваючи на волі, може ухилитись від суду, оскільки він не має постійного місця проживання та реєстрації на території України, може продовжувати злочинну діяльність та вчинити нові злочини, бо не має постійного джерела доходу. Вказані обставини дають підстави вважати, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти вказаним ризикам.
Захисник ОСОБА_4 звернулася до суду з клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 з триманням під вартою на домашній арешт в нічний час доби за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що ОСОБА_9 утримується під вартою з 21.06.2017 року, та враховуючі положення Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», обвинуваченийна теперішній час фактично відбув 5 років 8 місяців позбавлення волі. Та враховуючі положення ст.. 66-1 КК України, строк або розмір покарання не може перевищувати 2/3 максимального строку найбільш суворого виду покарання. Обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнає вину у вчиненому, має намір відшкодувати потерпілим шкоду. Крім того, у кримінальному проваджені передбаченому ч.2 ст. 186 КК України, докази сторони обвинувачення повністю досліджені (допитані свідки, потерпілий, та досліджені докази).
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав клопотання свого захисника та просив його задовольнити.
Прокурор заперечував у задоволенні клопотання захисника та обвинуваченого, оскільки останній може впливати на свідків, які ще не допитані.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши необхідні матеріали кримінального провадження, та клопотання захисника, врахувавши обставини, зазначені в ст.178 КПК України, дійшов висновку про те, що підстав для подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на теперішній час не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України запобіжний захід застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного з метою забезпечення виконання процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення важливих обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжувати злочину діяльність тощо.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вiд 23 лютого 2006 року №3477, суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Так, з рішення ЄСПЛ у справі "Смирнов проти Росії" від 24 липня 2003 року вбачається, що питання щодо того, чи була розумною тривалість тримання особи під вартою, не може вирішуватися абстрактно (п.п.61, 62). Наявність підстав тримання під вартою обвинуваченого повинні оцінюватися в кожній конкретній справі з урахуванням конкретних її обставин. Тривале ж утримання під вартою людини може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак, інтересами суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (аналогічне рішення ЄСПЛ від 26 січня 1993 року у справі "Ш. проти Швейцарії"). Саме на національні судові органи покладається обов'язок забезпечувати розумність строків тримання обвинуваченого під вартою. Для цього суди повинні розглянути всі факти на користь і проти існування суспільного інтересу, який, при належному забезпеченні принципу презумпції невинуватості, виправдовує відхід норми про повагу до особистісної свободи і викласти ці міркування у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення з-під варти.
Згідно рішень ЄСПЛ у справі Панченко проти Росії ризик втечі не повинен оцінюватися тільки на підставі суворості покарання, яке може слідувати; Бегчіев проти Молдови - ризик втечі повинен оцінюватися в світлі таких факторів, як характер людини, його моральні принципи, наявність місця проживання і роботи, сімейні узи, будь-які інші зв'язки з країною, в якій ведеться його переслідування; справа Ньюмейстер проти Австрії - ризик втечі неминуче знижується з плином часу, проведеного в ув'язненні; Ідалов проти Росії, Гаріцкі проти Польщі, Храіді проти Німеччини, Іліжков проти Болгарії - серйозність майбутнього покарання є релевантною обставиною при оцінці небезпеки втечі обвинуваченого, сама по собі тяжкість звинувачення не може служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення, що також знайшло своє відображення в рішенні Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 в межах кримінального провадження 12016160490003849 від 15.06.2016 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , обвинувачених у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України, 21.06.2017 року було обрано запобіжний захід тримання під вартою.
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченому ОСОБА_8 , суд враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, а саме Постанову ЄСПЛ у справі "Чанєв проти України" від 09.10.2014 року (скарга № 46193/13), Постанову ЄСПЛ від 12.03.2009 у Справі "Олександр Макаров проти Російської Федерації" (скарга № 15217/07), Постанову ЄСПЛ у справі "Мамедова проти Росії" від 01.06.2006 року (скарга № 7064/05), Постанову ЄСПЛ у справі "Сізарєв проти України" від 17.01.2013 (скарга № 17116/04), «Летельє проти Франції», «Томазі проти Франції», «Мансур проти Туреччини», «Фокс Кембл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Лабита проти Італії», «Бойченко проти Молдови» згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування від суду не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Також, ризики щодо продовження злочинної діяльності, перешкоджання досудовому розслідуванню іншим шляхом, незаконного впливу на свідків, потерпілого, не можуть ґрунтуватися на припущеннях та не доведених фактах.
Також, у справі "Лабіта проти Італії" щодо скарги на тривалість тримання під вартою, зокрема зазначено, що відповідні органи тричі розглядали питання щодо подальшого тримання обвинуваченого під вартою і відмова звільнити його пояснювався декількома обставинами: існуванням важливих доказів його провини, небезпекою здійснення тиску на свідків, і можливістю фальсифікації доказів. Однак, не було при цьому враховано, що звинувачення спиралося лише на докази, які з часом не посилювалися, а втрачали свою переконливість.
Крім того, 24.12.2015 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», відповідно до якого ч.5ст.72 КК України викладена в наступній редакції: «Зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосоване попереднє ув'язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Суд має звільнити засудженого від відбування покарання, якщо строк попереднього ув'язнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, дорівнює або перевищує фактично призначене йому основне покарання, передбачене частиною першою цієї статті.
У разі якщо до винесення вироку строк попереднього ув'язнення, відбутий особою, перевищуватиме співвідношення, визначене абзацом першим цієї частини, максимально можливий строк позбавлення волі, передбачений Особливою частиною КПК України для злочину (злочинів), у якому (яких) підозрюється така особа, така особа має бути негайно звільнена судом з-під варти за ініціативою суду або за ініціативою особи, яка звільняється, або її захисника (законного представника) чи прокурора. Таке звільнення допускається на стадії судового розгляду кримінального провадження і на стадії досудового розслідування такого кримінального провадження.
Зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не буде розумно виправданим, навіть з оглядкою на суспільний інтерес. В даному випадку і на теперішній час відносно обвинуваченого повинен дотримуватися принцип свободи, оскільки подальше утримання його під вартою аж до розгляду справи в суді по суті пред'явленого йому обвинувачення, буде фактичним відбуванням обвинуваченим покарання за злочин, у вчиненні якого він ще не визнані винним, ст.62 Конституції України.
Мотиву однієї лише тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 недостатньо для вирішення питання на користь подальшого його тримання під вартою, оскільки таке буде суперечити рішенню Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається обов'язковою підставою для застосування взяття під варту.
Тому суд, застосовує наведені рішення ЄСПЛ, а також рішення ЄСПЛ у справі «Орловський проти України», згідно якого було встановлено порушення п.3 ст.5 Конвенції - право на судовий розгляд протягом розумного строку та/або право на звільнення обвинуваченого під час розгляду справи з гарантією явки в судове засідання щодо особи, яка була засуджена за вчинення ряду особливо тяжких злочинів, для обґрунтування рішення про пом'якшення запобіжного заходу та його режиму.
За вказаних обставин, з огляду на вищезазначене, суд вважає що на момент розгляду клопотання захисника, відсутні підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, і тому достатнім для його запобігання є застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Разом з тим, відповідно до ст.194 КПК України, суд вважає необхідним покласти на обвинуваченого наступні обов'язки: знаходитись з 21.00 до 07.00 години наступної доби за місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , та не відлучатися з населеного пункту за постійним місцем проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, прибувати до суду за кожною вимогою, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 31,32,177-178,183,182,201,331,350,369-372 КПК України, суд, -
Клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_6 - задовольнити, з підстав викладених в мотивувальній частині ухвали.
Змінити, обраний відносно ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів, тобто до 16.06.2020 року, та покласти на нього відповідно до ст. 194 КПК України наступні обов'язки: знаходитись з 21.00 до 07.00 години наступної доби за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не відлучатися з населеного пункту за постійним місцем проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, прибувати до суду за кожною вимогою, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Відповідно до ст.202 КПК України обвинувачений ОСОБА_6 , підлягає негайному звільненню з під варти та зобов'язується невідкладно прибути до місця свого проживання.
Виконання ухвали та контроль за поведінкою обвинуваченого покласти на ГУНП в Одеській області, якому відповідно до вимог ч.4 ст.181 КПК України необхідно негайно поставити обвинуваченого на облік, про що повідомити суд.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, направити уповноваженій особі місця ув'язнення обвинуваченого та відповідній посадовій особи ГУ НП в Одеській області.
Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_6 , що відповідно до ч.2 ст.179 КПК України у разі невиконання умов запобіжного заходу у виді домашнього арешту або покладених на нього обов'язків, до них може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на них може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1