ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 квітня 2020 року м. Київ № 640/23333/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доУправління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач ) про:
визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації у відмові надати статус інваліда війни, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , та видачі посвідчення інваліда війни;
зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації надати мені, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (Категорія 1), приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому, на його думку, він має право отримання на статусу інваліда війни та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Втім, на звернення позивача щодо отримання статусу ветерана війни та отримання відповідного посвідчення, Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації відмовлено, з підстав відсутності доказів залучення до складу формувань цивільної оборони.
Разом з тим, позивач зазначає, що у відповідності до вимог нормативно-правових документів з Цивільної оборони колишнього СРСР, які діяли на момент аварії на Чорнобильській АЕС, цивільна оборона та її формування створювались на усіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, а до їх складу в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, в тому числі, чоловіки віком від 16 до 60 років, жінки віком від 16 до 55 років. При цьому, зміст директиви Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці «Союзатоменерго» від 06.12.1982 року № 672с має однозначну вимогу щодо обов'язковості переведення всього персоналу у структуру цивільної оборони в разі виникнення аварії на атомній станції. При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документа про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
З огляду на вказане, позивач вважає підтвердженим факт участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, а тому, на його думку, відмова у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є протиправною, а статус особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни порушеним.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Вказаною ухвалою відповідачу надано час для надання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації копію ухвали суду про відкриття провадження у даній справі отримано 24.12.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Станом на час розгляду даної справи відзив від відповідача на адресу суду не надходив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до посвідчення від 27.03.2019 року серії НОМЕР_2 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Згідно з довідкою МСЕК від 28.09.1994 року серії НОМЕР_3 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності довічно, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно копії трудової книжки, позивач в період з 02.04.1985 року по 20.10.1986 року працював на Чорнобильській АЕС на посаді відбивальника проб води 2 групи на ділянці водопостачання в цеху теплових та підземних комунікацій.
12.08.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою в якій просила установити ій статус інваліда та видати посвідчення встановленого зразку інваліда війни.
Листом від 19.08.2019 року за вих. № 35-1555 відповідач відмовив позивачу у видачі посвідчення, посилаючись на відсутність документальних підтверджень залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Вважаючи такі дії Управління протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з вимогами п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991р. №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ), учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (далі Положення № 302).
Згідно з п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Вимогами п. 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій". Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".
Як вбачається з абз. 2 п. 7 Положення № 302, "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з п. 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 р. № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 р. № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
З урахуванням цього суд дійшов висновку, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.
Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Позивач зазначає, що відповідно до чинного законодавства, що діяло на час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, до складу цивільної оборони зараховувалося все працездатне населення, тому він входив до складу формувань цивільної оборони. Суд не погоджується з цими твердженнями позивача і не бере їх до уваги, оскільки вони є помилковими з таких підстав.
Суд зазначає, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Крім того, відповідно до матеріалів справи, які були наданні позивачем, у суду відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тому достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ немає.
До того ж долучені до позовної заяви документи належним чином підтверджують лише його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що позивач брав участь у таких заходах.
Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Конкретної норми законодавства, яка б відносила у наведеному випадку все працездатне населення до формувань цивільної оборони, позивачем не наведено.
Суд звертає увагу, що надані позивачем копії довідки від 24.07.1994 року № 3597, трудової книжки, довідки від 10.07.1995 року № 218НБ№152231, Висновку експерта від 19.09.1994 року, довідки Чорнобильської АЕС від 08.12.1993 року № 1700 підтверджують лише те, що позивач перебував у зоні ЧАЕС у певні періоди, які визначені в ній, та брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Цей факт не є спірним у справі. Проте, в наданих документах не вказано про те, що при виконанні цих завдань позивач був залучений до формувань Цивільної оборони. Саме на відсутність таких доказів і зазначив відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення.
Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. 1 ч. 1ст. 9 Закону № 796-ХІІ).
Поряд з цим, щодо посилань позивач на лист Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці "Союзатоменерго" від 06.12.1982 № 672-с "Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення на випадок аварії на АС" яким, зокрема, роз'яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов'язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду «Загальної готовності Цивільної оборони», суд зазначає, що зазначений документ не містить беззаперечних доказів залучення до складу формувань цивільної оборони працівників атомної станції в повному обсязі, зокрема позивача.
Аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони потрібно встановлювати.
Таким чином, суд вважає, що позивачем до відповідача не було подано всіх необхідних документів на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, тому відповідачем правомірно визнано, що позивач не має права на встановлення статусу інваліда війни із видачею відповідного посвідчення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року по справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17, від 21 серпня 2018 року по справі № 279/2285/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 753/12234/17 та від 20 грудня 2019 року по справі №315/594/15-а (2-а/315/29/15).
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачеві установленні позивачу статусу інваліда 2 групи та видачі посвідчення встановленого зразку інваліда війни, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тесту судового рішення.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.М. Погрібніченко