21 квітня 2020 року справа №360/5490/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Арабей Т.Г.
Блохіна А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду (суддя - Ірметова О.В.) від 03 лютого 2020 року у справі №360/5490/19 (повний текст рішення складено 03 лютого 2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним, дискримінаційним та скасування рішення, викладене у листах №19690/03-22 від 16.09.2019р., № 20649/03-22 від 30.09.2019р., № 22697/07-22 від 23.10.2019р., припинення виплати пенсії на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано позивачу; визнання дій по припиненню виплати пенсії на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон - протиправними та дискримінаційними; визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність, щодо не продовження виплати пенсії з серпня 2019 року (за період з 17.08.2017р.) на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон; зобов'язання виплатити усі неотримані пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з серпня 2019 року (нараховані за період з 17.08.2017р.) до фактичного виконання рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми, починаючи з серпня місяця 2019 року (нараховані за період з 17.08.2017р.) до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії довічно; стягнення коштів в сумі 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких припинено виплату пенсії на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність щодо не виплати нарахованих сум пенсії починаючи з 17.08.2017р.; зобов'язано виплатити нараховані суми пенсії починаючи з 17.08.2017р. по день прийняття рішення у справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що у абзаці 1 п.1.5 Порядку №22-1 заяви, в тому числі і про поновлення виплати пенсії подаються особою, яка вже перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду України до якого подається відповідна заява. Також зазначена норма передбачає особисте звернення пенсіонера або його законного представника до органу Пенсійного фонду України, де особа перебуває на обліку. Відповідач зазначив, що представництво за законом (яке базується на законі і передбачене законом) та представництво за довіреністю (яке забується, зокрема на договорі) є різними за змістом правовідносинами представництва. Представництво за довіреністю не є представництвом за законом у розумінні цивільного законодавства, вищезазначені заяви не приймаються від довірених осіб, тобто представників пенсіонерів за довіреністю. Враховуючи зазначене, законодавством про пенсійне забезпечення чітко визначено хто і куди звертається за поновленням раніше призначеної пенсії.
Позивачем на адресу суду надіслано заяву в якій останні просив розгляд справи проводити без його участі та його представників.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та 11.05.2002р. була прийнята на консульський облік в консульському відділі Посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданим 19.01.1999р. органом 1200.
До виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05.06.2018р. у справі 812/374/18, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018р., позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії шляхом призначення її знову з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів задоволено частково, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії від 11.05.2017р..
Представник позивача за довіреністю прибула до УПФУ в м. Сєвєродонецьку 17.08.2017р. та подала до управління заяву позивача про поновлення пенсії та копії документів (довіреності, паспорта, трудової книжки).
Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13.12.2018р. №2171/07/2018 відмовлено ОСОБА_1 у поновлені пенсії за віком за її заявою від 17.08.2017р..
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі №360/2115/19 від 13.06.2019р.,набрало чинності 16.07.2019р., визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 грудня 2018 року № 2171/07/2018 про відмову в поновлені пенсії за заявою від 11 травня 2017 року. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії позивачу з 17 серпня 2017 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 30-36).
Листом Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області №19690/03-22 від 16.09.2019р. повідомлено представника позивача, що для проведення виплати пенсії необхідно надати паспорт, оскільки термін дії поданого паспорту закінчився 20.01.2019р. (а.с. 39).
Також листом Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області №22697/07-22 від 23.10.2019р. у відповідь на звернення представника позивача від 16.10.2019р. р. №5802 повідомлено, що надана копія паспорту позивача свідчить про те, що термін дії паспорту закінчився 20.01.2019р. та відповідно є недійсним, для проведення виплати пенсії необхідно надати паспорт (а.с. 47).
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікованаЗаконом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, позивач має право на виплату призначеної їй пенсії за умов відповідного звернення до пенсійного органу з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, подання всіх необхідних документів в формі та порядку, що передбачені чинним на момент звернення законодавством України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Тобто, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Частиною першою статті 18 зазначеного Закону передбачено, що громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.
Згідно пункту 1 статті 22 Закону України «Про громадянство України» Президент України приймає рішення і видає укази відповідно доКонституції Україниі цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.
Отже, громадянство припиняється в момент видання Указу Президента України про припинення громадянства України.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що законами України не передбачено таких підстав для відмови особі, яка офіційно виїхала на постійне місце проживання за кордон, у призначенні пенсії, як відсутність реєстрації в Україні та проживання за кордоном - в країні, з якою відсутній міждержавний договір щодо пенсійного забезпечення.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі №360/5490/19 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі №360/5490/19 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 21 квітня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 21 квітня 2020 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: Т.Г. Арабей
А.А. Блохін