ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 квітня 2020 року м. Київ № 640/18783/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
02.10.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації (далі - Управління соцзахисту) про:
- визнання дій Управління соцзахисту щодо відмови їй у встановлені статусу інваліда ІІІ групи та видачі посвідчення інваліда війни, - протиправними;
- зобов'язання Управління соцзахисту встановити їй статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено про протиправну відмову у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та видачі відповідного посвідчення, оскільки вона приймала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі формувань цивільної оборони та є особою з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2019 позовну заяву ОСОБА_1 . прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
28.10.2019 від Управління соцзахисту до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідач зазначив, що в наданих позивачем документах для встановлення їй статусу інваліда війни відсутня інформація про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та розпорядчий документ підприємства про залучення її особисто до складу такого формування, тому підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни за даними документами немає.
06.11.2019 Відділом документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярією) Окружного адміністративного суду міста Києва зареєстровано відповідь позивача на відзив в якій заявлено клопотання про поновлення строку для його подання та вказано на те, що Управлінням соцзахисту не наведено жодних обґрунтувань, які б дозволили вважати, що викладені в позові вимоги є безпідставними.
На думку суду, наведені позивачем обставини отримання відповіді на позовну заяву не потребують додаткового вирішення заявленого клопотання щодо строків подання відповіді на таких відзив, оскільки надані докази підтверджують подання його в межах встановлених судом десяти днів.
Окрім того, 24.12.2019 судом також отримано додаткові пояснення ОСОБА_1 у справі, які обґрунтовані, з поміж іншого, необхідністю застосування судом практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 згідно із наказом від 13.11.1987 №1199, виданим виробничим об'єднанням (далі - ВО) «Комбінат» з 13.11.1987 працювала комірником вантажно - розвантажувального цеху на вказаному виробничому об'єднанні.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням особи, серії НОМЕР_1 , виданим 01.04.1997 та вкладкою до нього від 22.03.2002 НОМЕР_3 (а.с. 17).
Згідно довідки до акту МСЕК від 11.03.2002 №022869, ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи з 01.04.2002, причиною якої зазначено - роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 27).
Згідно із довідкою №300, виданою ВО «Комбінат» позивач з 13.11.1987 по 31.12.1987 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 (а.с. 29).
Відповідно до довідки №54, виданої Міністерством України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС позивач з 01.01.1988 по 31. 01.1990 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173.
Також в матеріалах справи міститься наказ начальника Цивільної оборони - голови Ради міністрів Української РСР «Про призначення оперативних груп Штабу Цивільної оборони УРСР і Київської області для роботи в зоні Чорнобильської АЕС» від 30.04.1986 №173 для виконання службових обов'язків в зоні Чорнобильської АЕС Штабу Цивільної оборони УРСР і Київської області виділено оперативні групи у складі 10-15 людей з 26.04.1986 до повного закінчення робіт з ліквідації наслідків аварії на АЕС.
Також судом встановлено, що позивач зверталась до відповідача із заявами від 22.03.2019 та 11.07.2019 про встановлення їй статусу інваліда війни ІІІ групи та видачу посвідчення встановленого зразка.
До заяв, зокрема, додала копію довідки МСЕК, копію експертного висновку про встановлення діагнозу, копію посвідчення особи, постраждалої від Чорнобильської АЕС 1-ї категорії, та вкладку до нього, копію пенсійного посвідчення, копію довідки про дози опромінення, копію довідок №№ 73, 300, 54 про те, що у відповідні періоди позивач працювала на роботах передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173.
Відповідач листами від 02.04.2019 №100/06-2829 та від 24.07.2019 №100/06-8229 повідомив позивача про те, що немає підстав для встановлення їй статусу інваліда війни, оскільки в наданих нею документах відсутня інформація про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) по лінії Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та розпорядчий документ підприємства про залучення осіб до складу такого формування та відомості про робот, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Не погоджуючись з такою відмовою, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, необхідною є одночасна наявність обставин: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111 та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
У даному випадку на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ.
Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон №3551-XII містить також умову щодо залучення особи до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 27.02.2019 у справі №818/26/18.
Слід додати, що вищезгадана частина друга статті 7 Закону №3552-ХІІ, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, пунктом 9 доповнена Законом України від 15.06.2004 №1770-IV «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №1770-IV).
У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що для правильного розуміння та застосування цієї норми визначальне значення має намір законодавця, законодавча історія вказаної норми, сутність і призначення Закону.
Як зазначено у пояснювальній записці до проекту Закону від 06.02.2003 №3078 про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (щодо осіб, залучених до складу формувань цивільної оборони), який був прийнятий як Закон №1770-IV і набув чинності 08.07.2004, та яким, власне, і було доповнено частину другу статті 7 Закону №3551-ХІІ пунктом 9, - з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Перелік робіт, як зазначено у пояснювальній записці, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Проте, при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Пояснити це можна лише тим, зазначається законодавцем, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 01.12.1997 про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.
У пояснювальній записці також зазначено, що за час, який пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Пояснювальна записка розміщена у вільному доступі на сайті Верховної Ради України.
З наведеного вбачається чіткий, недвозначний і зрозумілий намір законодавця щодо надання статусу інвалідів війни конкретній незначній групі осіб, а не широкому колу осіб з числа осіб з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
У даному випадку, позивач не надала жодних належних та допустимих доказів залучення її до безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
У той же час, в межах спірних правовідносин, має бути підтверджено належними та допустимими доказами залучення позивача до ліквідації наслідків аварії саме у складі формувань Цивільної оборони.
Дана обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (пункт 1 частини першої статті 9 Закону №796-ХІІ).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 (справа №377/797/17) та від 10.05.2018 (справа №279/12162/15-а) та в ухвалі Верховного Суду України від 07.07.2017 (справа №676/4127/16-а).
За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні підстави для висновку про протиправність дій Управління соцзахисту в контексті заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами обставин, з якими положення пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ пов'язують можливість встановлення позивачу статусу інваліда війни.
Таких доказів, як вже зазначалося, не надано і під час розгляду справи. Жоден із додатків до позовної заяви не містить документально підтверджених відомостей щодо особи позивача в контексті її залучення саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відтак, судом не встановлено обставин, які б зумовлювали висновок про наявність підстав для надання позивачу статусу інваліда війни та порушення з боку відповідача прав чи інтересів позивача, який у даному випадку діяв правомірно, відмовляючи у наданні статусу інваліда війни та видачі посвідчення, а відтак підстави для задоволення позову відсутні у повному обсязі, тобто і у частині зобов'язати вчинити певні дії.
Доводи позивача та надані нею матеріали, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного. У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даному випадку у зв'язку з розглядом даної справи.
Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доказів понесення відповідачем витрат суду не надано.
Що стосується висловленої позивачем вимоги про встановлення судового контролю за виконання винесеного судового рішення, то дійсно відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, підстави для вжиття вказаних заходів відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
У встановлені контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього ж Кодексу.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).
Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження юридичної особи: 03040, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 5, корпус 3; ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: 37414016).
Суддя О.М. Чудак