ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 квітня 2020 року м. Київ № 640/16428/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Пенсійного фонду України
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі- позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-1/ ГУ ПФУ в м. Києві), Пенсійного фонду України (далі - відповідач-2/ ПФУ), в якому просить суд:
«зобов'язати відповідачів сплатити позивачеві первинно призначену пенсію в повному обсязі за частку травня та червень 2019 року;
призначити пенсійне забезпечення позивачу з урахуванням заробітку до 2000 року, прийнявши для розрахунку довідки ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» №716-718 від 21 серпня 2017 року, оформлені та видані у відповідності із встановленим законодавством порядком (або продубльовані довідки фактичного розпорядника документів ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» ПАТ «Луганський патронний завод» №460-462 від 10 квітня 2019 року) та підтверджуючі до них копії особових рахунків та розрахункових листків».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2019 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою, звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії, проте, відповідачем-1 протиправно не враховані всі надані позивачем документи. Також, позивач зазначає, що отримав пенсію лише на липень 2019 року, натомість кошти за травень та червень 2019 року протиправно не виплачені та зараховано у борг.
Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що позивачу призначено пенсію за віком у відповідності до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення», а довідки про заробітну плату, на підставі якої позивач просить здійснити перерахунок пенсії не має юридичної сили та території підконтрольній України.
Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що Пенсійним фондом України не приймалось жодного рішення щодо пенсійного забезпечення позивача.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як внутрішньо переміщена особа та отримує з 10.05.2019 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач звертався до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заяви щодо обчислення пенсії з розрахунку прийнятних 60 календарних місяців страхового стажу підряд за довідкою до 2000 року а також виплати боргу за травень-червень 2019 року.
Листом від 22.08.2019 №188088/02/В-10512 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило позивачу у врахуванні заробітної плати за 60 календарних місяців підряд до 01.07.2000, оскільки організація, яка видала довідку про заробітну плату, знаходиться на території непідконтрольній українській владі, провести перевірку достовірності видачі довідки про заробітну плату немає можливості. Зазначено, кошти, в сумі 4569,25 грн., які не виплачені за травень-червень 2019 року, будуть виплачені в найближчий виплатний період.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із статтею 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом
За змістом 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 64 Закону №1788-ХІІ пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що визначається відповідно до статей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненням за пенсією.
Статтею 65 Закону №1788-ХІІ передбачено, що середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з 01.07.2003 до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період роботи до 01.07.2003 враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), виданих у встановленому законодавством порядку, а за період роботи починаючи з 01.07.2003 - за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У разі відсутності відомостей про заробітну плату (виплати, дохід) у системі персоніфікованого обліку подаються документи про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), видані в установленому законодавством порядку.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 Закону №1058-IV заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Подібні положення містяться у положеннях частини першої статті 40 Закону №1058-IV, відповідно до яких для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 01.07.2000 до 01.01.2005, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Статтею 43 Закону №1058-IV встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
Відповідно до пункту 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Суд зазначає, що основним спірним питанням в даній справі є неможливість врахування пенсійним органом довідки про заробітну плату ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» №716-718 від 21 серпня 2017 року або продубльовані довідки фактичного розпорядника документів ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» ПАТ «Луганський патронний завод» №460-462 від 10 квітня 2019 року) та підтверджуючі до них копії особових рахунків та розрахункових листків.
Так, відповідно до статті 1 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Згідно із частиною першою статті 17 Закону №1207-VII у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
За змістом статті 18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом №1207-VII.
Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, на думку суду, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною рішенні від 02.10.2018 у справі №569/14531/16-а.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд доходить висновку про те, що відповідачем протиправно відмовлено в прийнятті довідки для перерахунку пенсії, з посиланням на її недійсність, а відтак права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві прийняти до обрахунку розміру пенсії довідку ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» №716-718 від 21 серпня 2017 року, оформлені та видані у відповідності із встановленим законодавством порядком (або продубльовані довідки фактичного розпорядника документів ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» Пат «Луганський патронний завод» №460-462 від 10 квітня 2019 року) та підтверджуючі до них копії особових рахунків та розрахункових листків, та здійснити на її підставі перерахунок пенсії позивача, починаючи з травня 2019 року.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 17.07.2019 у справі №654/1278/17 адміністративне провадження №К/9901/30088/18.
Зважаючи на викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення як громадянину, яка працювала на роботах зі шкідливими умовами праці.
Щодо позовних вимог в частині виплати пенсійних коштів позивачу за травень-червень 2019 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не заперечує наявності заборгованості щодо сплати пенсії позивачу за травень-червень 2019 року, доказів перерахування вказаних пенсійних коштів, на час розгляду даної справи, відповідачем-1 не надано.
З огляду на виключну компетенцію пенсійного органу щодо розрахунку пенсії та відсутність належних доказів нарахування пенсії за спірний період, враховуючи, що відповідачем-1 не заперечується невиплата пенсії позивачу за травень-червень 2019 року, при цьому, правомірність не виплати заборгованості пенсії позивачу за вказаний період відповідачем жодним чином не доведена, з метою відновлення порушених прав позивача з урахуванням приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання виплатити заборгованість за період травень 2019 року - червень 2019 року.
Щодо позовних вимог до Пенсійного фонду України, суд зазначає, що відповідач-2 як центральний орган виконавчої влади не наділений повноваженнями щодо безпосереднього призначення, перерахунку та виплати пенсії, оскільки вказані функції є виключною компетенцією територіальних управлінь Фонду. При цьому, Пенсійним фондом України не приймались рішення щодо пенсійного забезпечення позивача.
Відтак, позовні вимоги до Пенсійного фонду України суд вбачає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість за період з травень 2019 року - червень 2019 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняти до обрахунку розміру пенсії ОСОБА_1 довідку ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» №716-718 від 21 серпня 2017 року, ДП ВО «Луганський верстатобудівний завод» ПАТ «Луганський патронний завод» №460-462 від 10 квітня 2019 року та підтверджуючі до них копії особових рахунків та розрахункових листків, та здійснити на її підставі перерахунок пенсії ОСОБА_1 , починаючи з травня 2019 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян