ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 квітня 2020 року м. Київ № 640/1670/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства культури України
провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства культури України (далі по тексту - відповідач, Мінкультури), в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Мінкультури від 24 грудня 2019 року №1182/0/17-19 в частині звільнення позивача;
2) поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу комунікації та сприяння діяльності Мінкультури;
3) стягнути з Мінкультури на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування ОСОБА_1 зазначила, що у період з 12 грудня 2012 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу сприяння міжнародній, соціальній та гуманітарній діяльності релігійних організацій Департаменту у справах релігії та національностей Мінкультури. 24 грудня 2019 року наказом Мінкультури №1182/0/17-19 її звільнено з посади з 31 грудня 2019 року відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», статті 83 Кодексу законів про працю України, статті 24 Закону України «Про відпустки», абзацу 2 пункту 7 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач вважає вказаний наказ та її звільнення протиправним, оскільки попередження про наступне вивільнення не містило відомостей про наявність або відсутність рівнозначних (нижчих) посад для позивача. Також позивач зазначила, що вона є дружиною громадянина, смерть якого пов'язана з участю у ліквідації на Чорнобильській АЕС і має гарантії відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачені пунктом 7 частини першої цієї статті,а саме: переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також працевлаштування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.
24 лютого 2020 року від Мінкультури надійшов відзив на позовну заяв у якому він, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року №829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» ліквідовано Мінкультури та утворено Міністерство культури, молоді та спорту України, реорганізувавши шляхом перетворення Міністерство інформаційної політики та поклавши на утворений центральний орган виконавчої влади завдання та функції Міністерства культури та Міністерства молоді та спорту, що ліквідуються. 04 вересня 2019 року позивача було повідомлено про майбутнє вивільнення. При цьому, відповідач зазначив, що законодавцем було виключено зі статті 87 Закону України «Про державну службу» норму, якою передбачалось, що при ліквідації державного органу суб'єкт призначення повинен був пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби. Вважає, що наказ Мінкультури від 24 грудня 2019 року №1182/0/17-19 прийнятий у відповідності до вимог законодавства, а саме: статті 87 Закону України «Про державну службу», та на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року №829 та від 20 жовтня 2011 року №1074.
13 березня 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому він зазначив, що відповідач, зазначаючи про відсутність обов'язку щодо пропонування позивачу іншої рівнозначної посади державної служби, визнає свою протиправну бездіяльність, відтак, на його думку, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста відділу комунікації та сприяння діяльності релігійних організацій Департаменту у справах релігії та національностей Мінкультури.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02 вересня 2019 року №829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», пунктами 3 та 4 якої утворено Міністерство культури, молоді та спорту України, реорганізувавши шляхом перетворення Міністерство інформаційної політики та поклавши на утворений центральний орган виконавчої влади завдання та функції Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту, що ліквідуються. Ліквідовано Міністерство культури.
Також, пунктом 7 зазначеної постанови установлено, що Міністерство культури, молоді та спорту є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту, що ліквідуються.
04 вересня 2019 року Мінкультури складено письмове повідомлення про майбутнє вивільнення, з яким позивач ознайомилась 06 вересня 2019 року.
Наказом Мінкультури від 24 грудня 2019 року №1182/0/17-19 «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», статті 83 Кодексу законів про працю України, статті 24 Закону України «Про відпустки», абзацу 2 пункту 7 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу комунікації та сприяння діяльності релігійних організацій Департаменту у справах релігії та національностей з 31 грудня 2019 року.
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус позивача, як державного службовця, а також правовідносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням і припиненням державної служби врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VІІІ, який набув чинності з 01 травня 2016 року (далі по тексту - Закон №889-VІІІ).
Статтею 83 Закону №889-VІІІ визначені підстави для припинення державної служби, серед них, в тому числі за ініціативою суб'єкта призначення.
Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Абзацом 2 частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ передбачено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Беручи до уваги наведені положення Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України, суд дійшов висновку, що звільнення з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату працівників, ліквідації чи реорганізації державного органу допускається та є правомірним лише у випадку, коли неможливо запропонувати особі іншу рівноцінну посаду або перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Як зазначено в абзаці першому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до частини першою статті 110 цього Кодексу юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; 3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки, у тому числі вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.
Пунктами 3 та 4 постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року №829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до пунктів 9 і 9-1 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, ліквідовано Міністерство культури.
Утворено Міністерство культури, молоді та спорту України, реорганізувавши шляхом перетворення Міністерство інформаційної політики та поклавши на утворений центральний орган виконавчої влади завдання та функції Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту, що ліквідуються.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Мінкультури перебуває у стані припинення з 12 вересня 2019 року.
З огляду на викладене, судом встановлено, що Мінкультури, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року №829 було ліквідовано, у зв'язку з цим усі посади були скорочені, відтак, відповідач був позбавлений можливості пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду або перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Таким чином, вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу Мінкультури від 24 грудня 2019 року №1182/0/17-19 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі в зв'язку із повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції » іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно із частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки суд не знайшов підстав для скасування наказу про звільнення позивача, вважаючи, що такий наказ був прийнятий відповідачем правомірно, позовні вимоги в цій частині задоволенню також не підлягають.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при прийнятті спірного наказу, діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Є.В. Аблов
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
Відповідач: Міністерство культури України (код ЄДРПОУ 37535703, адреса: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19)