21 квітня 2020 року Чернігів Справа № 620/48/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у Чернігівській області
провизнання протиправною та скасування податкової вимоги,
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (надалі також -ГУ ДПС у Чернігівській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-12417-17.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що він був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, проте постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.04.2010 було припинено його підприємницьку діяльність як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. За таких обставин, позивач вважає, що оскільки він не є суб'єктом підприємницької діяльності ще з 2010 року, то і не може бути платником ЄСВ у 2017-2018 роках. Враховуючи вказане в сукупності, позивач вважає вимогу про сплату боргу протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
ГУ ДФС у Чернігівській області у встановлений судом строк направило на адресу суду відзив на позов, в якому зазначило, що з позовними вимогами не погоджується, в їх задоволенні просить відмовити в повному обсязі та зазначає, що позивач у державного реєстратора не припинив свою підприємницьку діяльність, в ІКП ІТС «Податковий блок» по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) загальна заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 26539,26 грн, яка виникла внаслідок несплати поточних нарахувань.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 24.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративний справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З огляду на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.04.2010, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 згідно свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи був зареєстрований Деснянською районною радою м. Чернігова та знаходився на обліку у Державній податковій інспекції у м. Чернігові як платник податків з 11.05.1999.
Отже, починаючи з 1999 року позивач був зареєстрований і здійснював підприємницьку діяльність у формі фізичної особи-підприємця.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.04.2010 у справі № 2а-1207/10/2570 адміністративний позов Державної податкової інспекції у м. Чернігові до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності, було задоволено та припинено підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 . Вказана постанова суду набрала законної сили 13.04.2010 (а.с. 11).
ГУ ДФС у Чернігівській області 15.05.2019 на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12417-17, якою визначено, що станом на 30.04.2019 заборгованість недоїмки зі сплати єдиного внеску позивача становить 21030,90 гривень.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась із цим позовом.
Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Законом України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774) внесено зміни до Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб (пункт 2 частина 1 статті 7 Закону №2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий частини 1 статті 7 Закону №2464-VI в редакції Закону №1774).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності, а з 01.01.2017 року (внесено зміни до Закону №2464-VI) в незалежності від отримання доходу від такої діяльності.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що з 1999 року позивач був зареєстрований і здійснював підприємницьку діяльність у формі фізичної особи-підприємця.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.04.2010, яка набрала законної сили, у справі № 2а-1207/10/2570 адміністративний позов Державної податкової інспекції у м. Чернігові до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності, було задоволено та припинено підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (а.с.11).
Отже, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач припинив підприємницьку діяльність на підставі рішення суду від 01.04.2010, яке набрало законної сили 13.04.2010, що підтверджено наявним у матеріалах справи рішенням від 01.04.2010 у справі № 2а-1207/10/2570, з відміткою про набрання законної сили.
Згідно статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з частиною першою статті 46 Закону №755-IV (в редакції, чинній на момент винесення постанови суду по справі № 2а-1207/10/2570), державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з постановленням судового рішення, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв'язку з постановленням судового рішення та в той же день видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) їй повідомлення про внесення такого запису.
Таким чином, законом установлений чіткий механізм дій державних органів та суду у випадку набрання законної сили рішення суду щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, при цьому метою таких дій є внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою.
Разом з тим, незважаючи на наявність судового рішення, державним реєстратором не було внесено до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв'язку з постановленням судового рішення.
Невиконання судового рішення призвело до нарахування відповідачем суми боргу з єдиного соціального внеску позивачу, що є неприпустимим.
Крім того, контролюючий орган був обізнаний про припинення підприємницької діяльності позивача, оскільки саме за позовом податкового органу судом було прийнято відповідне рішення суду від 01.04.2010 у справі № 2а-1207/10/2570.
Таким чином, з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають задоволенню, а вимога визнанню протиправною та скасуванню.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що підприємницька діяльність позивача була припинена за рішенням суду від 01.04.2010, яке набрало законної сили 13.04.2010, а отже у контролюючого органу були відсутні законні підстави для нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 30.04.2019.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого останнім оскаржуваного рішення.
Отже, з системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу, підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у розмірі 768,40 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-12417-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області, вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000 код ЄДРПОУ 43143966.
Дата складення повного рішення суду - 21.04.2020.
Суддя Ю. О. Скалозуб