09 квітня 2020 року справа № 580/317/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Баклаженко Н.В.,
представника позивача - Кваші І.В. (за ордером),
представників відповідача 1 - Лісового В.А., Штанько Н.С. (за довіреностями),
розглянувши по суті у порядку загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області, Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області про скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення коштів,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області (вул. Незалежності, 37, м. Сміла, Черкаська обл., 20700, далі - відповідач 1), Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області (вул. Незалежності, 37, м. Сміла, Черкаська обл., 20700, далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 1 від 03.01.2020 №02.02 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача 2 від 28.10.2019 №173 (зі змінами від 08.11.2019 та від 26.11.2019) в частині скорочення чисельності працівників управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області;
- поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу грошових виплат та компенсації управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області;
- стягнути з відповідача 1 на користь позивача виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.01.2020 по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі (посаді) з розрахунку 376 грн. 21 коп. середньоденної заробітної плати.
Ухвалою суду від 10.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані накази відповідача є протиправними, оскільки відповідно до примітки 2 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року №91 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2019 року № 926) не скорочується чисельність працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, крім районних держадміністрацій Вінницької (скорочення 59 одиниць), Дніпропетровської (скорочення 35 одиниць), Закарпатської (скорочення 88 одиниць), Запорізької (скорочення 207 одиниць), Київської (скорочення 55 одиниць), Кіровоградської (скорочення 97 одиниць), Миколаївської (скорочення 136 одиниць), Одеської (скорочення 32 одиниці), Сумської (скорочення 111 одиниць). Тернопільської (скорочення 51 одиниця), Харківської (скорочення 26 одиниць), Хмельницької (скорочення 147 одиниць) областей та вакантних посад. Тобто чисельність працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області не повинна бути скорочена відповідно до цієї постанови. Крім того, звільнення позивача відбулось у період її відпустки, а з моменту попередження до винесення наказу про її звільнення, відповідачем не було запропоновано позивачу жодної вакантної посади за відповідною професією чи спеціальністю.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених вище.
Представники управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області позов не визнали, надали до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначили, що відповідачем 1 вживались необхідні заходи щодо не скорочення штатної чисельності управління соціального захисту населення, однак враховуючи, що відповідач 1 є структурним підрозділом Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області, тому зобов'язано було виконати вимоги його розпорядження від 28.10.2019 №173 (зі змінами від 08.11.2019 та від 26.11.2019) в частині скорочення чисельності працівників управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області. Крім того, відповідачем 1 не порушено порядок звільнення позивача у період її відпустки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням, а датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Також зазначено, що під час скорочення штатної чисельності управління соціального захисту населення відповідачем 1 дотримано вимоги ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема працівник ОСОБА_2 мала переважне право на залишення на роботі у порівнянні з позивачем. На підставі вищевикладених обставин відповідач 1 вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Представник Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області у судове засідання не прибув, відзиву на позов не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином.
02.03.2020 позивачем надано відповідь на відзив, в якому зазначено, що працівник ОСОБА_2 мала переважне право на залишення на роботі у порівнянні з позивачем, оскільки позивач має вищий рівень кваліфікації через проходження у вересні-листопаді 2019 року підвищення кваліфікації, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_1 /000122-19.
01.04.2020 відповідачем 1 подано заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначено, що ОСОБА_2 мала переважне право на залишення на роботі у порівнянні з позивачем, оскільки вона має 15 років стажу державної служби, має двох дітей, проживає в сім'ї, у якій не має інших працівників із самостійним заробітком (чоловік ОСОБА_3 отримує допомогу на догляд за особою з інвалідністю внаслідок психічного розгляду).
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді головного спеціаліста відділу грошових виплат та компенсації управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області.
Підпунктом 4 пункту 3 розпорядження Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області від 28.10.2019 №173 «Про оптимізацію структури районної державної адміністрації» скорочено чисельність працівників, зокрема управління соціального захисту населення - на 2 штатні одиниці.
29.10.2019 управлінням соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області вручено позивачу попередження №4488/02 про скорочення посади, яку займає позивач та зазначено, що ОСОБА_1 підлягає звільненню 31.12.2019 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
08.11.2019 розпорядженням №184 та розпорядженням від 26.11.2019 №193 Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області № внесено зміни до розпорядження від 28.10.2019 №173 «Про оптимізацію структури районної державної адміністрації», підпункт 4 пункту 3 вказаного розпорядження залишено без змін.
Наказом управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області від 26.12.2019 №37-03 позивачу надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 23.10.2019 по 22.10.202 тривалістю 6 календарних днів з 28.12.2019 по 03.01.2019 включно.
03.01.2020 управлінням соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області винесено наказ №02-02 про звільнення з 03.01.2020 ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу грошових виплат та компенсації управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області, у зв'язку із скороченням штату державних службовців на підставі п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2005 №606 «Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій» визначено, що структура апарату місцевої державної адміністрації та статус його структурних підрозділів визначаються головою обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації з урахуванням вимог частини першої статті 44 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та інших нормативно-правових актів щодо утворення апарату для правового, організаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації, проведення кадрової роботи, здійснення документообігу та контролю, розгляду звернень громадян, роботи патронатної служби, забезпечення мобілізаційної роботи, запобігання та виявлення корупції, доступу до публічної інформації, адміністрування (ведення) Державного реєстру виборців, забезпечення цифрового розвитку тощо.
Судом встановлено, що у зв'язку з проведенням адміністративної реформи, керуючись ст. ст. 5, 11, 39, 41, 44, 47 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. ст. 81, 104-107, 110 та 111 Цивільного кодексу України, ст. 43 Закону України «Про державну службу», ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, постановами КМУ від 19.06.2019 №746, від 12.03.2005 №179, від 18.04.2012 №606, з врахуванням розпорядження обласної державної адміністрації від 25.10.2019 №675 «Про внесення змін до розпорядження обласної державної адміністрації від 24.04.2014 №90», з метою оптимізації структури районної державної адміністрації прийнято розпорядження від 28.10.2019 №173 «Про оптимізацію структури районної державної адміністрації», згідно пп. 4 п. 3 якого скорочено чисельність працівників, зокрема управління соціального захисту населення - на 2 штатні одиниці.
Однак, відповідно до примітки 2 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 91 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2019 року № 926) під час визначення граничної чисельності працівників місцевих держадміністрацій чисельність працівників служб у справах дітей скорочується в частині вакантних посад. Не скорочується чисельність працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, крім районних держадміністрацій Вінницької (скорочення 59 одиниць), Дніпропетровської (скорочення 35 одиниць). Закарпатської (скорочення 88 одиниць), Запорізької (скорочення 207 одиниць). Київської (скорочення 55 одиниць), Кіровоградської (скорочення 97 одиниць), Миколаївської (скорочення 136 одиниць), Одеської (скорочення 32 одиниці), Сумської (скорочення 111 одиниць), Тернопільської (скорочення 51 одиниця), Харківської (скорочення 26 одиниць), Хмельницької (скорочення 147 одиниць) областей та вакантних посад.
Таким чином, чисельність працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області не повинна бути скорочена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року №91 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2019 року № 926).
Судом також встановлено, що розпорядженнями від 08.11.2019 №184 та від 26.11.2019 №193 Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області внесено зміни до розпорядження від 28.10.2019 №173 «Про оптимізацію структури районної державної адміністрації», однак всупереч вимог примітки 2 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 91 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2019 року №926), підпункт 4 пункту 3 розпорядження від 28.10.2019 №173 щодо скорочення чисельності працівників управління соціального захисту населення на 2 штатні одиниці залишено без змін, тому суд дійшов висновку визнати протиправним та скасувати розпорядження Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області від 28.10.2019 №173 (зі змінами від 08.11.2019 №184 та від 26.11.2019 №193) в частині скорочення чисельності працівників управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням вимог п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативи суб'єкта призначення може бути скорочення, передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року №91 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2019 року №926).
Оскільки станом на час винесення відповідачем 1 наказу від 03.01.2020 №02-02 про звільнення ОСОБА_1 з посади чисельність працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області не підлягає скороченню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 91 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2019 року № 926), тому вказаний наказ управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області також підлягає до скасування.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України» звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та має бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.
Отже, на підставі вищевикладених норм та досліджених і оцінених доказів, суд дійшов висновку поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу грошових виплат та компенсації управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантовано частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п. 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (далі - Порядок №100).
За приписами абз. 3 п. 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню належить сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку №100.
Згідно копії довідки від 22.01.2020 №179/03, виданої позивачу відповідачем 1, її заробітна плата у листопаді 2019 року - 6830 грн 20 коп., у грудні 2019 року - 5584 грн 66 коп., отже загальний розмір заробітної плати ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням складає 12414 грн 88 коп.
Кількість робочих днів, відпрацьованих позивачем у період листопад-грудень 2019 року складає 42 робочих дні, тому розмір середньоденної заробітної плати складає в сумі 376 грн. 21 коп. (12414 грн 88 коп./42 дні = 376 грн. 21 коп.).
Судом встановлено, що кількість календарних днів за період вимушеного прогулу з 04 січня 2020 року по 09 квітня 2020 року становить 97 робочих днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 36492 грн. 37 коп. (376 грн. 21 коп. х 97 календарних дні вимушеного прогулу).
Пленум Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці зазначив, що суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Згідно абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, у якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно підпункту б) пункту 4 Порядку № 100 під час обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Отже суд дійшов висновку стягнути з управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 36492 грн. 37 коп. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов'язковою у встановленому законом порядку.
Посилання позивача на те, що відповідачем 1 порушено порядок звільнення ОСОБА_1 у період її відпустки є необґрунтованим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням, а датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Крім того, судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо переважного права позивача на залишення на роботі, як на підставу для задоволення позову, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Отже, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Під час розгляду справи позивачем зазначено, що відповідачем протиправно зазначено про те, що працівник ОСОБА_2 мала переважне право на залишення на роботі у порівнянні з позивачем, оскільки позивач має вищий рівень кваліфікації через проходження у вересні-листопаді 2019 року підвищення кваліфікації, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_2 .
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.
Із матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_4 дійсно мала переважне право на залишення на роботі у порівнянні з позивачем, оскільки вона має двох малолітніх дітей та проживає в сім'ї, у яких немає інших працівників із самостійним заробітком, оскільки її чоловік ОСОБА_3 отримує допомогу на догляд за особою з інвалідністю внаслідок психічного розгляду.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись статтями 6, 9, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області від 28.10.2019 №173 (зі змінами від 08.11.2019 та від 26.11.2019) в частині скорочення чисельності працівників управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області.
Визнати протиправним та скасувати наказ управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області від 03.01.2020 №02.02 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу грошових виплат та компенсації управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області.
Стягнути з управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 36492 (тридцять шість тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 37 коп. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається у вищевказаний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Гайдаш
Рішення складено у повному обсязі 21.04.2020.