Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
Іменем України
24.07.2007
Справа №2-23/4178.1-2007
Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі
судді Іщенко Г.М.,
секретаря судового засідання Ємєнджієвої А.М., розглянувши за участю представників
від позивача - Ібрагімов Р.Н. - представник, дов. від 12.09.2006р. №6686 ВЕА №847923,
від відповідачів:
1. Шаравіна А.М. - старший державний податковий інспектор юридичного відділу, дов. від 03.04.2006р. №5994/9/10,
2. Зудінов О.О. - головний юрисконсульт сектору правового забезпечення представництва інтересів мітниці юридичного відділу, дов. від 09.01.2007р. №17-07/07,
3. Лукашевич К.В. - начальника юридичного відділу, дов. від 29.01.2007р. №23-11.0/14-648, у відкритому судовому засіданні справу
за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця - Халікова Саффета, (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Чокрак, 20/2),
до відповідачів:
1. Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим, (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.М.Залки,1/9),
2. Кримської регіональної митниці, (95491, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Мальченко, 22),
3. Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, (95015,АР Крим, м. Сімферополь, вул.Севастопольська, 19),
за участю прокурора - Штехбарт Д.В. - прокурор відділу прокуратури АР Крим,
про повернення 99701,47грн.,
Фізична особа - підприємець Халіков Саффет звернувся до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим, Кримської регіональної митниці, Управління Державного казначейства в АР Крим про стягнення 99701,47грн.
Рішенням господарського суду АР Крим від 10.01.2005р. позовні вимоги підприємця Халікова Саффета задоволені.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.05.2005р. апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим та Управління Державного казначейства в АР Крим задоволені, рішення господарського суду АР Крим від 10.01.2005р. скасовано, прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.12.2005р. касаційну скаргу підприємця Халікова Саффета задоволено частково, рішення господарського суду АР Крим від 10.01.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.05.2005р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду АР Крим.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 21.03.2007р. справу прийнято до свого провадження.
26.04.2007р. представником відповідача (3) заявлено клопотання про заміну відповідача - Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим на Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим у зв'язку з реорганізацією, проведеною відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 06.07.2006р. №644 «Про затвердження Типової структури Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та реорганізацію територіальних органів Державного казначейства України», яке судом було задоволено 26.04.2007р. в порядку статті 55, частини 6 ,частини 7 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
В судовому засіданні 22.05.2007р. позивач надав додаткові пояснення до позову від 17.05.2007р. №3, згідно яким просить суд повернути суб'єкту підприємницької діяльності Халікову Саффету із Державного бюджету України надмірно сплачений податок на додану вартість у сумі 99701,47грн. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зазначену суму податку на додану вартість позивачем було сплачено при митному оформленні обладнання (комбайнів), яке було ввезено позивачем на умовах договору оренди, (том 3, аркуш справи 28-31).
Відповідач (1) з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов та у запереченнях. Відповідач вказує, що Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» передбачено звільнення суб'єктів від сплати податку на додану вартість із операцій реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а ні від операцій ввезення товарів на митну територію України, тому такий податок сплачується суб'єктами підприємницької діяльності на загальних підставах відповідно діючому законодавству. Тобто, операції ввезення на митну територію України товарів за договорами оренди є об'єктом оподаткування. Позивачем здійснювалася операція ввезення комбайнів на митну територію України, внаслідок чого базою оподаткування є вартість таких комбайнів, (том 1, аркуш справи 33,34, 101, том 3, аркуш справи 46).
Відповідач (2) з позовними вимогами не згоден за мотивами, вказаними у відзиві на позов, при цьому вважає, що у даному випадку комбайни ввезені позивачем на підставі договору оренди №11-7-03, який не передбачає перехід права власності, отже, позивач не має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з ввезення товарів на митну територію України, у тому числі, операції з ввезення майна за договорами оренди (лізингу), відповідно, податок на додану вартість був сплачений позивачем правомірно. Оскільки позивачем здійснювалась операція ввезення комбайнів на митну територію України, то базою оподаткування у даному випадку є їх договірна (контрактна) вартість. (том 1, аркуш справи 26, 48, 98).
Відповідач (3) з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов, стверджує, що платник єдиного податку звільняється від сплати податку на додану вартість тільки із операцій з продажу товарів (робіт, послуг), позивач здійснював операцію ввезення товару на митну територію України. (том 1, аркуш справи 21).
Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», що набрав чинність 01.11.2005р., до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає що, позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Як свідчать матеріали справи, та не спростовується сторонами, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Халіков Саффет відповідно до контракту на оренду майна від 11.07.2003р. №11-07-03 ввіз на митну територію України у режимі тимчасового ввезення (ІМ-31) по вантажних митних деклараціях №60002/3/002129 та №60002/3/002130 від 14.08.2003р. шість одиниць зернозбиральних комбайнів, (том 1, аркуш справи 14,15,16,17). Тобто, підставою направлення на адресу позивача комбайнів є контракт на оренду майна, згідно якому орендодавець надав в оперативну оренду комбайни строком на один рік.
Отже, позивачем здійснено придбання послуги у нерезидента, що повністю відповідає нормам пункту 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якої продаж послуг (результатів робіт), зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами в межах договорів оренди.
Відповідно до частини 2 пункту 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість» для робіт (послуг), які надаються нерезидентами та митній території України, базою оподаткування є договірна вартість таких робіт (послуг).
Таким чином суд приходить до висновку, що у даному випадку базою оподаткування податком на додану вартість є вартість оренди комбайнів, але ніяк ні вартість об'єктів оренди - комбайнів, як помилково вважають відповідачі.
Як вбачається з матеріалів справи, під час митного оформлення комбайнів позивач сплатив податок на додану вартість у загальній сумі 99701,47грн., що підтверджується зазначеними вантажними митними деклараціями (графи 47,В,С форми МД-2 та графи 47 форми МД-3 вантажної митної декларації №60002/3/002129 від 14.08.2003р. (66818,86грн.) та графи 47,В,С форми МД-2 і графи 47 форми МД-3 вантажної митної декларації №60002/3/002130 від 14.08.2003р. (32882,61грн.), а також відтиск штампу Кримської регіональної митниці про сплату сум за обома деклараціями.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно вантажних митних декларацій:№60002/3/002572 від 22.10.2003р. та №60002/3/003930 від 18.11.2003р. у зв'язку із закінченням збору урожаю зернових культур отримані в оренду комбайни були експортовані та повернені їх власнику, тобто, зазначене обладнання було вивезене позивачем, що також сторонами не оспорюється. Операція вивезення комбайнів була належним чином оформлена експортними вантажними митними деклараціями: №60002/3/002572 від 22.08.2003р. та №60002/3/003930 від 18.11.2003р.
У графі 37 вантажної митної декларації №60002/3/002129 та №60002/3/002130 проставлений код «310022», а саме: митний режим - 31-Тимчасове ввезення (вивезення), особливість переміщення - 22- товари, що переміщуються за договорами оперативного лізингу (оренди).
Отже, суд приходить до висновку, що комбайни, які ввезені на митну територію України за контрактом на оренду майна від 11.07.2003р. №11-07-03, не є товаром. Комбайни позивачем не придбалися. По за увагою відповідачів залишився той факт, що позивачем здійснювалася операція з отримання послуг у нерезидента, а не ввезення товарів на митну територію України. Позивач у виконанні вимог пункту «б» підпункту 3.1 пункту 3 Порядку застосування митного режиму тимчасового ввезення (вивезення) надав до митниці заяву від 11.07.2003р. №9 із зазначенням усіх необхідних відомостей, у тому числі зобов'язання про зворотне вивезення обладнання (від 11.07.2003р. №10), що відповідає вимогам пункту «в» підпункту 3.1 пункту 3 Порядку. Той факт, що вищевказані заява та зобов'язання, які були подані позивачем до митного органу завізовані посадовими особами митниці, а також те, що комбайни були оформлені митним органом у режимі тимчасового ввезення, свідчать про те, що митницею було прийняте рішення про можливість ввезення.
Позивачем повністю дотримані вимоги Порядку застосування митного режиму тимчасового ввезення (вивезення), затвердженого наказом Державної митної служби України від 28.03.2003р. №173, (чинного на момент здійснення вказаної операції).
Таким чином, на позивача розповсюджуються пункти 3.6,4.3 вказаного Порядку, згідно з якими, умовне повне звільнення від оподаткування та надання гарантії у вигляді грошової застави при тимчасовому ввезенні майна, у тому числі, на умовах оренди, сума якого повинна рівнятися сумі податків та зборів (обов'язкових платежів), які підлягали би сплаті у випадку ввезення товарів у митному режимі імпорту. Тобто, сума в розмірі 99701,47грн. була утримана в якості грошової застави, передбаченої пунктами 4.1-4.3 Порядку застосування митного режиму тимчасового ввезення (вивезення).
Позивачем при ввезенні та вивезенні комбайнів зернозбиральних були дотримані усі вимоги щодо застосування митного режиму тимчасового ввезення. Суд вважає, оскільки сума податку на додану вартість в розмірі 99701,47грн. була утримана в якості грошової застави при ввезенні комбайнів, то вона повинна бути повернена позивачу відповідно до пункту 4.4. того же Порядку, оскільки суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою Халіковим Саффетом виконане зобов'язання про зворотне вивезення.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами не надані докази, які спростовують доводи позивача.
Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69,70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачами достатніх доказів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Таким чином, позовні вимоги фізичної особи - підприємця Халікова Саффета підлягають задоволенню.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 24 липня 2007року.
У повному обсязі постанову складено 30 липня 2007 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позов задовольнити.
2. Повернути суб'єкту підприємницької діяльності Халікову Саффету (ідентифікаційний номер 1351641714, адреса: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Чокрак, 20/2, рахунок 260030003780 в КРФ АТ «Кредобанк», МФО 324913, м. Сімферополь) із Державного бюджету України надмірно сплачений податок на додану вартість у сумі 99701,47грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності Халікова Саффета (ідентифікаційний номер 1351641714, адреса: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Чокрак, 20/2, рахунок 260030003780 в КРФ АТ «Кредобанк», МФО 324913, м. Сімферополь) 997,01грн. державного мита.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.