Справа № 524/4077/19 Номер провадження 22-ц/814/1118/20Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С. Г. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
16 квітня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Пікуля В.П., Чумак О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 січня 2020 року
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, -
У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що, у червні 2011 року Банк, на підставі поданої відповідачем заяви про приєднання до запропонованих банківських послуг, відкрив особовий рахунок відповідачу, видав кредит в розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та платіжну кредитну картку.
Зазначають, що, відповідно до умов договору відповідач взяв на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами у встановлені строки, але взятих на себе зобов'язань не виконує, у зв'язку з чим станом на 21.05.2019 року має заборгованість в загальній сумі - 19839,08 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту - 7897,45 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 3957,68 грн.; заборгованості за відсотками - 0,00 грн., нарахованої пені за прострочене зобов'язання - 5763,04 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 800,00 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 920,91 грн.
З урахуванням наведеного прохали стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором, а також вирішити питання судових витрат.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 січня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг у вигляді відкриття кредитної лінії за заявою б/н від 01 червня 2011 року станом на 25 травня 2019 року («за простроченим тілом кредиту») - 3957,68 грн. та кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 383,22 грн.
Відмовлено АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову в іншій частині вимог.
З вказаним рішенням не погодився позивач, представник якого, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за частиною тіла кредиту та неустойкою та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін, вирішити питання судових витрат.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах Банку не свідчить про те, що він з ними не був ознайомлений, та не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.
Вважають, що сторонами при укладенні Кредитного договору було досягнуто усіх істотних умов договору, які визначені, зокрема, в особисто підписаній позичальником Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду».
Зазначають, що, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості по тілу кредиту, в т.ч. за поточним тілом кредиту.
Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2011 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву №б/н, відповідно до якої Приватбанк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.10).
Також, 01.06.2011 року позичальником було підписано Довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с.11).
Згідно вказаної довідки базова відсоткова ставка становить 2,5% на місяць на залишок непростроченої заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році.
Згідно з Тарифами банку щомісячний платіж становить 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості та вноситься до 25 числа місяця, наступного за звітним. Також, вказаною довідкою визначено право банку на нарахування пені та штрафу.
Як установлено місцевим судом, на виконання умов договору у червні 2011 року позивачем було відкрито картковий особовий рахунок без окремого номеру з приєднанням (посиланням) номеру кредитної картки та видано кредитні картки (номер НОМЕР_1 *0703 строком дії до вересня 2015 року, 5577***8001 строком дії до вересня 2015 року, 5168…7170 строком дії до жовтня 2017 року, 5168***6029 строком дії до липня 2021, 5168***5730 строком дії до квітня 2022). Перевипуск останньої картки не здійснювався (а.с.56).
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , що була надана АТ КБ «Приватбанк», відповідачем отримано кредитну картку (номер НОМЕР_2 ), яка була активована 16.05.2011 р., та по якій 20.06.2011р. встановлено кредитний ліміт в розмірі 300,00 грн. 06.03.2017 р. кредитний ліміт збільшено до 800,00грн, 07.04.2017 р. кредитний ліміт збільшено до 1300,00 грн., 07.05.2017р. кредитний ліміт збільшено до 5000,00 грн. (а.с.56, зворот).
Відповідно до наданих банком розрахунків, станом на 21.05.2019 р. заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає: 19839,08 грн., з них: - заборгованість за тілом кредиту - 7897,45 грн.; - заборгованість за простроченим тілом кредиту - 3957,68 грн.; пеня за прострочене зобов'язання - 5763,04 грн.; - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму понад 100 грн. - 800 грн.; - штраф (фіксована частина) - 500 грн.; - штраф (процентна складова) - 920,91 грн. (а.с.4-9).
Задовольняючи вимоги банку в частині стягнення простроченого тіла кредиту суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми заборгованості за простроченим кредитом у визначеному розмірі.
Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Умови та Правила надання банком банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи не містять підпису позичальника, за таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відповідних сум.
Проте, такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до положень статей 526, 530, 1046, 1054 Цивільного кодексу України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов'язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни)..
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Аналізуючи зазначені норми права та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання відповідачем обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, позивач має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати відповідачем обов'язку з повернення, зокрема, фактично отриманої суми кредитних коштів.
Як убачається з матеріалів справи, зокрема, розрахунку заборгованості, станом на 21.05.2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за тілом кредиту становила - 7897,45 грн., а за простроченим тілом кредиту - 3957,68 грн.
При цьому, як убачається та не спростовано сторонами, кредитний ліміт на виданій ОСОБА_1 кредитній карті був наданий у вигляді поновлювальної кредитної лінії, тобто, після сплати кредитних коштів, позичальник може знову ними користуватись.
Відтак, з урахуванням наведеного вище, а саме факту наявності саме поновлювальності кредитної лінії, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача лише суми заборгованості за простроченим тілом кредиту без стягнення боргу за тілом кредиту, оскільки після пред'явленням вимоги про повернення коштів, Банк має право на отримання від позичальника як простроченого тіла кредиту так, і не простроченого, який також є кредитом, наданим ОСОБА_1 та ним не повернутим.
Отже, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту - 7897,45 грн. та за простроченим тілом кредиту - 3957,68 грн., а всього - 11855,13 грн., а тому рішення місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, про задоволення даних вимог в повному обсязі.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про отримання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, штрафів та пені взагалі, визначення розміру процентної ставки, пені та штрафів та рівні визначному в розрахунку заборгованості та умов щодо можливості в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитними коштами
Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин 01.06.2011 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (07.06.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в -заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Окрім того, відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Відтак, Банком одночасно заявлено вимоги про стягнення штрафів та пені, що, в силу закону, буде суперечити викладеній вище забороні подвійної відповідальності.
При цьому, в силу положень ст.13 ЦПК України, враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійно обирати один з видів відповідальності із декількох, заявлених позивачем, відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу необхідно також відмовити.
З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми пені та штрафів.
Вимоги про стягнення з позичальника на користь банку суми відсотків, позивачем не заявлялось.
Посилання Банку в своїй апеляційній скарзі на те, що відповідач, підписуючи 01.06.2011 року Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Довідку про умови кредитування, погодився з запропонованими йому умовами, зокрема, щодо стягнення неустойки, суд апеляційної інстанції також до уваги не приймає, за наведених вище положень щодо заборони подвійної відповідальності.
Твердження в апеляційній скарзі позивача стосовно того, що відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами, при цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріали справи не містять підтвердження того, що саме ці, надані Банком до позову, Умови та Правила були чинними під час укладення договору 01.06.2011 року.
Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову Банком було сплачено 1921,00 грн. судового збору, а при подачі апеляційної скарги - 2881,50 грн.
Оскільки даною постановою позов задоволено частково та визначено до стягнення лише суму заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту, то вимоги банку задоволено на 59,76%.
Відтак, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму понесених ним судових витрат у розмірі частки задоволених позовних вимог, що становить 1147,99 (1921,00*59,76%) грн. за подачу позову та 1721,98 (2881,50*59,76%) грн. - за подачу апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні заборгованості за тілом кредиту та в частині розподілу судових витрат, з ухваленням в цій частині нового рішення по суті позовних вимог.
У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»,- задовольнити частково.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 січня 2020 року в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та судових витрат, - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 7897,45 грн.(сім тисяч вісімсот дев'яносто сім гривень 45 коп.) грн. заборгованості за тілом кредиту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»1147,99 (одну тисячу сто тридцять сім гривень 62 коп.) грн. судового збору сплаченого при подачі позову.
В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»1721,98 (одну тисячу сімсот двадцять одну гривню 98 коп.) грн. судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун
СУДДІ В.П. Пікуль
О.В. Чумак