Ухвала
Іменем України
17 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 227/4408/19
провадження № 61-6153ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: прокуратура Донецької області, Державна казначейська служба України,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2020 року у складі судді Кошля А. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Донецької області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтував тим, що 06 листопада 2018 року у справі № 234/16789/18 Краматорський міський суд Донецької області задовольнив його скаргу та скасував постанову слідчого прокуратури Донецької області Симоняна Р. С. від 18 жовтня 2018 року про закриття кримінального провадження від 02 липня 2018 року № 42018050000000390 за фактом вчинення кримінального правопорушення працівниками Добропільського відділення поліції Покровського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Стверджував, що сам факт скасування постанови є порушенням його прав, оскільки уповноважена особа прокуратури не дотрималась вимог чинного законодавства. Спричинення моральної шкоди пов'язував із порушенням його прав, що доведено та зафіксовано в ухвалі суду про скасування постанови слідчого та просив стягнути на його користь 1 000 000 грн.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність моральної шкоди, наявність незаконної дії чи бездіяльності відповідача, у чому саме полягають незаконні дії відповідача, не підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і шкодою.
Постановою Донецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Добропільського міського суду Донецької області від 14 січня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився до висновками суду першої інстанції.
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно дослідили матеріали справи, зокрема, що позивачем надані докази, які свідчать про те, що дії відповідача є неправомірними, завдали йому шкоди, між ними є безпосередній причинний зв'язок та їх вина, а тому, враховуючи положення статті 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), спричинена йому моральна шкода має бути відшкодована. На думку заявника суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, презумпції завдання моральної шкоди неправомірними діями слідчого у разі скасування постанови про закриття кримінального провадження.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК Україниу разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Суди встановили, що ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 06 листопада 2018 року у справі № 234/16789/18 скаргу ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження задоволено частково. Постанову про закриття кримінального провадження слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчим органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Донецької області Симонян Р. С. від 18 жовтня 2018 року в межах кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 42018050000000390 від 02 липня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України скасовано. В задоволені іншої частини вимог відмовлено.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позивачем завдання йому моральної шкоди лише за фактом скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження.
З таким висновком погоджується й Верховний Суд з огляду на таке.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам Закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування та задоволення слідчим суддею таких скарг, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Зокрема, сам по собі факт скасування слідчим суддею за скаргою позивача постанов слідчого, винесених при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні, беззаперечно не свідчить про завдання моральної шкоди позивачу та її розмір.
Питання про відшкодування моральної шкоди в такому випадку має вирішуватися виходячи із наданих сторонами доказів на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування та з урахуванням принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третьої статті 12 ЦПК України), а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
До аналогічних висновків щодо застосування права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах: від 25 березня 2020 року у справі № 752/6964/17-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 638/12794/16-ц.
Таким чином суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність моральної шкоди, наявність незаконної дії чи бездіяльності відповідача, у чому саме полягають незаконні дії відповідача, не підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого він виходить в оцінці заподіяння йому шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і шкодою, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди у зв'язку із недоведеністю таких вимог.
Заявник посилається на окремі постанови Верховного Суду, зокрема від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15, від 08 травня 2018 року у справі № 922/2026/17, від 21 вересня 2018 року у справі № 910/19960/15, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17.
Проте їх зміст не свідчить про можливість застосування відповідних висновків у цій справі, оскільки вони стосуються питання відшкодування моральної шкоди в інших правовідносинах, за неоднакових обставин, в тому числі таких аспектів як доведеності чи недоведеності факту завдання моральної шкоди.
Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суди попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року у справі зо позов ОСОБА_1 до прокуратури Донецької області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний