Постанова
Іменем України
16 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 479/974/17
провадження № 61-17770св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Темнікової В. І., Крамаренко Т. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на початку липня 2014 року вона дізналась, що відповідачі продають належний їм житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому останні погодилися продати їй цей будинок за 16 000 дол. США, з яких спочатку буде сплачено 6 000 дол. США, а залишок суми - після оформлення власниками будинку документів на земельну ділянку біля будинку та узаконення самочинно побудованих споруд.
07 липня 2014 року ОСОБА_2 було передано 2 000 дол. США, а 09 липня 2014 року - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ще 4 000 дол. США, про що останні написали розписки в присутності свідків.
09 липня 2014 року позивач також написала розписку про те, що вона зобов'язалася решту суму боргу у розмірі 10 000 дол. США оплатити при оформленні договору купівлі-продажу житлового будинку. З дозволу продавців вона разом зі своєю сім'єю вселилися у будинок. У подальшому 28 березня 2017 року на прохання ОСОБА_2 вона склала розписку щодо повернення коштів до 14 квітня 2017 року, однак на зазначену дату у неї всієї суми не було
і вони з продавцями домовилися про сплату решти боргу за будинок рівними частинами по 4 000 грн у місяць до повного погашення 10 000 дол. США.
У жовтні 2017 року внаслідок дій відповідачів вона виселилася з будинку. На звернення щодо повернення сплачених коштів отримала відмову, оскільки продавці вважають, що це є завдаток, який поверненню не підлягає. Проте, на її думку, сплачені кошти були авансовим платежем, який підлягає поверненню.
У зв'язку з цим з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути на свою користь з ОСОБА_2 2 000 дол. США та солідарно
з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 4 000 дол. США в гривневому еквіваленті на час розгляду справи.
У січні 2018 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 пред'явили зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок користування ОСОБА_1 належним їм житловим будинком упродовж тривалого часу, в якому просили з урахуванням уточнених позовних вимог стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 58 500 грн плати за користування їх житловим будинком протягом трьох років і трьох місяців із розрахунку 1 500 грн у місяць, 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 13 000 грн заборгованості за комунальні платежі, 60 000 грн вартості відновлювального ремонту будинку. Крім того, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 2 000 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 58 880 грн, на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 12 лютого 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 і ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження з позовною заявою ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до показань свідків 07 липня 2014 року розписка ОСОБА_2 не складалась та гроші їй не передавались, кошти у розмірі 4 000 дол. США були передані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 09 липня 2014 року в присутності свідків. Угода купівлі-продажу будинку не укладена з вини ОСОБА_1 та відповідно до складеної нею розписки остання погодилась, що у разі її відмови укласти договір купівлі-продажу сплачені нею кошти як завдаток не підлягають поверненню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів, ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення авансового платежу
з ОСОБА_2 100 520 грн, що еквівалентно 4 000 доларів США, та
з ОСОБА_3 50 260 грн, що еквівалентно 2 000 доларів США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що договір купівлі-продажу будинку, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладений не був, сторони лише домовилися укласти такий договір
у майбутньому, тому отримана грошова сума ОСОБА_2 у розмірі еквівалентній 4 000 дол. США, що підтверджено двома розписками від 07 та
09 липня 2014 року та ОСОБА_3 у сумі еквівалентній 2 000 дол. США
є авансом, який підлягає поверненню ОСОБА_1 незалежно від того, з чиєї вини не було укладено договір купівлі-продажу. Факт передачі грошей 07 липня 2014 року у розмірі 24 000 грн, що становило 2 000 дол. США, підтверджено належним, допустим, достовірним та достатнім письмовим доказом, яким
є розписка, складена власноручно ОСОБА_2 та нею підписана. Вказаний письмовий доказ не може бути спростовано показаннями свідків. Відповідно до наведених розписок авансові грошові кошти передавались
в національній валюті із зазначенням еквівалента цієї ж суми в доларах США, то на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню суми в національній валюті, які є еквівалентними відповідним сумам у доларах США.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просили оскаржене судове рішення скасувати в частині стягнення
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 260 грн, що еквівалентно
2 000 дол. США, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у позові.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не з'ясував належним чином всі обставини справи, неправильно застосував норми цивільного законодавства, дав помилкову оцінку доказам та фактам, що й стало причиною прийняття незаконного рішення. Зазначали, що свідки у суді першої інстанції підтвердили, що розписка, за якою відповідачі отримали завдаток
у розмірі 4 000 дол. США, останніми була складена саме 09 липня 2014 року. Розписка від 07 липня 2014 року фактично була чернеткою для написання спільної розписки 09 липня 2014 року.
Судове рішення оскаржується в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 50 260 грн, що еквівалентно 2 000 дол. США, тому в іншій частині судове рішення в касаційному порядку не переглядається.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін, посилаючись на те, що між сторонами склалися правовідносини щодо купівлі-продажу належного відповідачам будинку, але укладення договору у встановленій законом формі не відбулося, що з урахуванням положень частини першої статті 570 ЦК України виключає можливість для залишення авансу за відповідачами. Це є підставою для стягнення цих коштів, оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони у випадку не укладення основного договору.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками земельної ділянки та житлового будинку АДРЕСА_1 у рівних частках.
Відповідно до розписки від 07 липня 2014 року ОСОБА_2 у присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 передоплату у сумі 24 000 грн (2 000 доларів США) за продаж будинку
у м. Вознесенську. У розписці містяться підписи ОСОБА_2 та свідків.
Згідно змісту розписки від 09 липня 2014 року, складеної ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вони отримали від ОСОБА_1 передоплату у розмірі 48 000 грн (4 000 доларів США) за продаж будинку по
АДРЕСА_1 .
09 липня 2014 року ОСОБА_1 видала розписку, у якій зобов'язалася при оформленні договору купівлі-продажу зазначеного будинку оплатити його власникам решту суми у розмірі 120 000 грн (10 000 доларів США).
Договір купівлі-продажу житлового будинку
АДРЕСА_1 між сторонами не укладений.
Позивачу кошти повернуті не були.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило
є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так
і недоговірних зобов'язань.
Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних
з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі
№ 6-176цс12 зроблено висновок, що «внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_8 відповідачу грошова сума в розмірі 968 420 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду касаційної інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є помилковим».
Суди встановили, що передана ОСОБА_2 грошова сума за розпискою від 07 липня 2014 року є авансом, який підлягає поверненню. Тому висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення суми авансу на користь позивача є обґрунтований.
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині другій статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Тому доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував показання свідків щодо неотримання ОСОБА_2 коштів за розпискою від 07 липня 2014 року колегія суддів відхиляє.
За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення 50 260 грн, що еквівалентно 2 000 дол. США, отриманих ОСОБА_2 за розпискою від
07 липня 2014 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення
в оскарженій частині ухвалене без додержання норм матеріального
і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині ? без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 50 260 грн, що еквівалентно 2 000 дол. США, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат