15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 127/24719/19
провадження № 61-5552ск20
Верховний Суд у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним вище позовом.
Свій позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано від 06 лютого 2008 року. У цьому шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час є студентом І курсу Донецького Національного університету ім. Василя Стуса за спеціальністю «Історія та Археологія».
Термін навчання з 01 вересня 2019 року до 30 червня 2023 року. Син навчається на денній формі, що унеможливлює його працевлаштування на роботу, щоб належним чином самостійно утримувати себе, без фінансової допомоги батька.
ОСОБА_2 має фінансову можливість надавати матеріальну допомогу синові, але добровільно це робити відмовляється. Зазначене змусило ОСОБА_1 звернутися із даним позовом до суду.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 , аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходів щомісячно, починаючи стягнення з дати подання позову до суду, на період його навчання у Донецькому Національному університеті ім. Василя Стуса.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів ОСОБА_2 щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом, тобто з 06 вересня 2019 року, на період навчання ОСОБА_3 у Донецькому Національному університеті ім. Василя Стуса, але не більш ніж до досягнення ОСОБА_3 23-річного віку. Вирішено питання судових витрат.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2019 року у частині визначення розміру аліментів змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/9 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду з позовом, тобто з 06 вересня 2019 та на період навчання ОСОБА_3 , але не більше ніж до досягнення ним 23-річного віку.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанцій від 20 лютого 2020 року скасувати, й залишити в силі рішення суду першої інстанції від 11 грудня 2019 року.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом спору в цій справі є вимоги про стягнення аліментів.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини у справах Lavages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gonnez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність цієї справи, ураховуючи положення пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України, незмінність судової практики у цій категорії справ, крім того, вказана справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії.
Вказані заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення прийнято у малозначній справі, а випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, необґрунтовані, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара