Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 465/1346/17
провадження № 61-39191св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишин О. Ф., Приколоти Т. І., від 20 березня 2018 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») про визнання договору поруки припиненим.
Позовна заява мотивована тим, що 31 травня 2011 року між публічним акціонерним товариством «Банк Кіпру» (далі - ПАТ «Банк Кіпру») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 16-704/2011, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти на придбання нерухомості в сумі 154 741 грн зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 16,9 % річних строком до 28 травня 2021 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по цьому кредитному договору 31 травня 2011 року між ним та ПАТ «Банк Кіпру» був укладений договір поруки № 16-704/2011/П-2. 21 липня 2014 року між публічним акціонерним товариством «Неос Банк» (далі - ПАТ «Неос Банк»), яке є правонаступником ПАТ «Банк Кіпру», та ТОВ «Кредитні ініціативи», був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором від 31 травня 2011 року.
10 лютого 2015 року він отримав від ТОВ «Кредитні ініціативи» письмову вимогу про погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у сумі 161 062,95 грн, та дізнався, що у лютому 2014 року ОСОБА_2 припинила погашати кредитну заборгованість.
У липні 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслало йому вимогу про дострокове погашення усієї суми заборгованості, а у квітні 2015 року отримав від суду повідомлення про те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося із позовом до нього, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за цим кредитним договором та 15 квітня
2015 року у справі відкрито провадження.
Враховуючи викладене, вважав, що його зобов'язання за договором поруки від 31 травня 2011 року припинилося на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України у зв'язку з тим, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова у складі судді Мартинишин М. О. від 23 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 03 лютого 2015 року кредитор направив на адресу позичальника та поручителя вимогу про дострокове повернення усієї суми заборгованості за кредитом у строк не пізніше тридцяти днів від дати отримання цієї вимоги, яку останній отримав 10 лютого 2015 року, та звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості у березні 2015 року, тобто у межах встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку для пред'явлення вимог до поручителя, а тому його вимоги про припинення договору поруки є безпідставними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 травня 2017 року та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано припиненою поруку за договором поруки №16-704/2011/П-І від 31 травня 2011 року, що укладений між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кредитор ТОВ «Кредитні ініціативи» протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а саме з лютого 2014 року (дати останнього платежу за кредитом) чи з 21 липня 2014 року (дати направлення досудової вимоги позичальнику) вправі був звернутися до суду з позовом до поручителя про стягнення всієї суми боргу, однак пропустив цей строк, а відтак порука за оскаржуваним договором є такою, що припинилась.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що саме з часу прострочення несплаченої частини заборгованості починається перебіг давності для вимог до боржника та обчислення, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, строку пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом. Висновок апеляційного суду про те, що кредитор, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості у березні 2015 року, пропустив встановлений законом шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, є безпідставним.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 02 березня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31 травня 2011 року між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 16-704/2011, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти на придбання нерухомості в сумі 154 741 грн зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 16,9 % річних строком до 28 травня 2021 року.
Пунктом 2.7. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, а також інші обов'язкові платежі за цим договором протягом 30 календарних днів з моменту одержання повідомлення про таку вимогу банку.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по цьому кредитному договору 31 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Кіпру» був укладений договір поруки № 16-704/2011/П-2.
21 липня 2014 року між ПАТ «Неос Банк», яке є правонаступником ПАТ «Банк Кіпру», та ТОВ «Кредитні ініціативи», був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором від 31 травня 2011 року.
25 липня 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслало ОСОБА_2 повідомлення про зміну кредитора у зобов'язанні з ПАТ «Неос Банк» до ТОВ «Кредитні ініціативи» та наявну заборгованість за кредитом від 31 травня 2011 року.
02 лютого 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслало ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у сумі 161 062,95 грн.
У березні 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 31 травня 2011 року. Франківським районним судом м. Львова від 15 квітня 2015 року відкрито провадження у цій справі (№ 465/1632/15-ц). Відомостей про результати розгляду цієї справи матеріали справи не містять.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом останній платіж у розмірі 200 грн ОСОБА_2 сплатила у серпні 2014 року (а. с. 13).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що 03 лютого 2015 року кредитор направив на адресу позичальника та поручителя вимогу про дострокове повернення усієї суми заборгованості за кредитом у строк не пізніше тридцяти днів від дати отримання цієї вимоги, яку останній отримав 10 лютого 2015 року. Таким чином, строк виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним 31 травня 2011 року між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_2 , на підставі положень частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 2.7 кредитного договору був змінений кредитором з 2021 року на 10 березня 2015 року.Кредитор звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості у березні 2015 року, тобто протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Встановивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що порука ОСОБА_1 за виконання позичальником ОСОБА_2 кредитних зобов'язань не є припиненою на підставі положень частини четвертої статті 559 ЦК, а тому вимоги останнього про припинення договору поруки є безпідставними.
Натомість суд апеляційної інстанції помилково виходив із того, що ТОВ «Кредитні ініціативи», надіславши у липні 2014 року ОСОБА_2 повідомлення про зміну кредитора у зобов'язанні та наявну заборгованість за кредитом від 31 травня 2011 року, змінило строк виконання зобов'язань за цим договором, оскільки зі змісту цього повідомлення не вбачається, що кредитор вимагав від позичальника дострокового погашення усієї суми заборгованості (а.с. 14).
Відповідна вимога про дострокове погашення усієї суми кредитної заборгованості, яку на підставі положень частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 2.7. кредитного договору слід розцінювати як зміну строку виконання кредитного зобов'язання, була направлена кредитором позичальнику та поручителю 03 лютого 2015 року та отримана поручителем 10 лютого 2015 року (а. с. 15).
Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, дійшов неправильного висновку про припинення поруки ОСОБА_1 внаслідок пропуску кредитором встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку звернення до поручителя з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом та безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Щодо посилань суду апеляційної інстанції про часткове припинення поруки, колегія суддів зазначає про таке.
У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 14-145цс18.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що останній платіж сплачено позичальником 29 серпня 2014 року, тому строк виконання відповідної частини основного зобов'язання настав 29 вересня 2014 року. З позовом до поручителя ОСОБА_1 про стягнення достроково усієї суми заборгованості кредитор звернувся у березні 2015 року, тобто у межах встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку для пред'явлення вимог до поручителя. За таких обставин, порука ОСОБА_1 не є припиненою до будь-якої частини певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів.
Крім того, суд апеляційної інстанції, встановлюючи обставини справи, помилково виходив із того, що останній платіж було сплачено позичальником у лютому 2014 року. Як видно із розрахунку заборгованості за кредитом, останній платіж у розмірі 200 грн було сплачено
ОСОБА_2 29 серпня 2014 року. Даних про те, що цей платіж здійснила інша особа, а не позичальник, матеріали справи не містять (а. с. 13).
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому з огляду на положення статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , тому з нього на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» підлягають стягненню судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 410 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 травня 2017 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» судові витрати у сумі 1 410 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович