Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 757/32330/15-ц
провадження № 61-1744св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Грошової Світлани Василівни на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., від 04 грудня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про припинення договору іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2009 року між сторонами укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 3 161 536,69 грн під 26% річних з кінцевим строком погашення кредиту 26 жовтня 2010 року. 26 жовтня 2010 року, 25 жовтня 2011 року, 24 жовтня 2012 року, 23 жовтня 2013 року, 14 листопада 2013 року сторонами укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими строк користування кредитом продовжено до 4 вересня 2014 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 27 жовтня 2009 року сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є належна відповідачу квартира
АДРЕСА_1 .
26 квітня 2013 року представником ПАТ «Старокиївський банк»
Данильченко Н. М., яка діяла на підставі довіреності, всупереч інтересам банка, укладено з ОСОБА_1 договір про припинення договору іпотеки, оскільки договір іпотеки є похідним від кредитного договору, укладений для його забезпечення, і заборгованість відповідача перед банком за кредитним договором станом на 31 серпня 2015 року складає 7 888 597,13 грн.
У зв'язку із викладеним, банк просив суд визнати недійсним договір про припинення договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П. Ю. від 26 квітня 2013 року за реєстровим номером 359, з підстави, передбаченої частиною першою статті 203 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва у складі судді Батрин О. В. від 01 грудня 2015 року позов ПАТ «Старокиївський банк» задоволено.
Визнано недійсним договір про припинення договору іпотеки, укладений
26 квітня 2013 року ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення договору про припинення договору іпотеки основне зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором, на забезпеченні виконання якого укладено договір іпотеки, відповідачем не виконане і за відповідачем рахувалась заборгованість за кредитним договором, а тому його слід визнати недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Старокиївський банк».
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після укладення
26 квітня 2013 року оспорюваного правочину, цього ж дня ОСОБА_1 відчужила предмет іпотеки за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 , який до участі у справі залучений не був. Рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2 , а тому банку слід відмовити у задоволенні позову у зв'язку з неналежним складом учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ПАТ «Старокиївський банк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір про припинення договору іпотеки від 26 квітня 2013 року суперечить інтересам банку та чинному законодавству, оскільки на час його укладення у відповідача перед позивачем була наявна заборгованість у розмірі 5 900 000 грн, а тому в силу статей 203, 215 ЦК України він є недійсним. Вказує, що ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного правочину, спір не є спором про право власності, рішенням суду першої інстанції не застосовано наслідки недійсності правочину, відтак відсутні правові підстави для його скасування.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 07 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 жовтня 2009 року між сторонами укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 3 161 536,69 грн під 26% річних, з кінцевим строком погашення кредиту 26 жовтня 2010 року.
26 жовтня 2010 року, 25 жовтня 2011 року, 24 жовтня 2012 року, 23 жовтня 2013 року, 14 листопада 2013 року сторонами укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими строк користування кредитом продовжено
до 4 вересня 2014 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 27 жовтня 2009 року сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є належна відповідачу квартира
АДРЕСА_1 .
26 квітня 2013 року представником ПАТ «Старокиївський банк»
Данильченко Н. М., яка діяла на підставі довіреності, укладено з відповідачем ОСОБА_1 договір про припинення договору іпотеки, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди щодо розірвання договору іпотеки від 27 жовтня 2009 року, зняття заборони, накладеної на квартиру
АДРЕСА_1 ,та вилучення її з реєстру іпотек.
В той же день - 26 квітня 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 (а. с. 58-61).
Відповідно до наданої ПАТ «Старокиївський банк» довідки, станом
на 26 квітня 2013 року (дата укладення оспорюваного правочину) заборгованість відповідача перед позивачем складала 5 900 033,81 грн, а станом на 31 серпня 2015 року (дата звернення позивача із позовом) - 7 888 597,13 грн (а. с. 15).
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «Старокиївський банк» здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України в указаній редакції суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Таким чином, на суд, як державний орган, покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим він має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Отже статтею 33 ЦПК України 2004 року передбачено, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня
2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша-друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Судами установлено, що 31 серпня 2015 року ПАТ «Старокиївський банк» звернулося до суду, в якому просило визнати недійсним договір про припинення договору іпотеки, укладений між банком в особі директора Департаменту роздрібних продажів Данильченко Н. М., та ОСОБА_1 Банк у якості відповідача зазначив тільки ОСОБА_1 .
Однак, за договором купівлі-продажу від 26 квітня 2013 року, тобто до звернення ПАТ «Старокиївський банк» до суду із цим позовом,
ОСОБА_1 відчужила квартиру
АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, на користь ОСОБА_2 (а. с. 58-61).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції визнав недійсним договір про припинення договору іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , у зв'язку із чим вирішив питання про права та обов'язки власника цієї квартири ОСОБА_2 , не залученого до участі у справі. При цьому банк відповідного клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_2 не заявляв.
Крім того, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Такі порушення норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України (у редакції на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що до участі у справі у якості співвідповідача не залучено особу, права та обов'язки якого стосуються позовні вимоги, зокрема ОСОБА_2 , який є власником квартири, що була передана в іпотеку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому, у суду апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи відсутня можливість залучити до участі у справі співвідповідача, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених статтею 367 ЦПК України.
Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду із позовом до належних учасників справи, тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушене.
Доводи касаційної скарги про те, що рішенням суду першої інстанції не були вирішені питання про права та обов'язки ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки на момент його ухвалення останній є власником квартири, яка була передана в іпотеки, і внаслідок визнання недійсним договору про припинення договору іпотеки від 26 квітня 2013 року вирішується питання про добросовісність набуття цієї квартири її теперішнім власником - ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Грошової Світлани Василівни залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович