Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 635/3720/14-ц
провадження № 61-2461св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В., від 14 грудня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі -
ПАТ «Укрсоцбанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 29 червня 2006 року між банком та
ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 28 500 доларів США зі сплатою 12,85% річних та з кінцевим поверненням кредиту до 10 червня 2021 року. На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору цього ж дня між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки.
Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, банк просив стягнути з нього та поручителя у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, яка станом на 29 січня 2014 року складала 34 038,51 доларів США, що еквівалентно 272 069,82 грн, із яких: 21 022,81 доларів США - тіло кредиту;
10 874,16 доларів США - проценти; 842,70 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 1 298,84 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення процентів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області у складі судді Сітбаталової Н. І. від 29 вересня 2014 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь
ПАТ «Укрсоцбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 272 069,82 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з нього та поручителя у солідарному порядку.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 23 жовтня
2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 вересня 2014 року залишено без задоволення.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 вересня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк».
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо невиконання позичальником умов кредитного договору та наявності заборгованості є правильним, однак така не підлягає стягненню, оскільки банк звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом
є 10 червня 2021 року, а тому звернувшись до суду із позовом у травні
2014 року банк не пропустив позовну давність. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що останній платіж позичальник вніс 17 січня
2013 року, а не 17 листопада 2009 року, як помилково вважав суд. Вказував, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення, яке набрало законної сили
10 жовтня 2014 року, що є грубим порушенням норм процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 07 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 червня 2006 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 28 500 доларів США зі сплатою 12,85% річних та з кінцевим строком повернення кредиту до 10 червня 2021 року.
На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору цього ж дня між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості, позичальник належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 29 січня 2014 року у нього перед банком утворилась заборгованість у розмірі 34 038,51 доларів США, що еквівалентно 272 069,82 грн, із яких: 21 022,81 доларів США - тіло кредиту; 10 874,16 доларів США - проценти; 842,70 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 1 298,84 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення процентів.
Останній платіж, за наданим банком розрахунком, позичальник здійснив
17 листопада 2009 року (а. с. 5).
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк» здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Щодо позичальника
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором.
За правилом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
(стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 4.5. укладеного між сторонами кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.8. (сплачувати кредитору проценти),
3.3.9. (своєчасно та у повному обсязі повертати кредиту порядку, встановленому договором) цього договору, протягом більше
ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України.
Судом апеляційної інстанції установлено, що останній платіж за кредитним договором відповідач ОСОБА_2 здійснила 17 листопада 2009 року і протягом наступних 60 календарних днів позичальник не виконувала обов'язки, передбачені пунктами 3.3.8, 3.3.9 кредитного договору, тому відповідно до пункту 4.5 договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 60 календарних днів, тобто 18 січня
2010 року.
Таким чином, з 19 січня 2010 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав, проте банк звернувся із позовом до суду до позичальника лише 23 квітня 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, який передбачений статтею 257 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що сторони погодили у кредитному договорі (пункт 4.5) зміну строку основного зобов'язання у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору протягом більше ніж шістдесят календарних днів календарних днів, врахувавши закінчення строку дії договору, а також те, що останній платіж позичальником був здійснений 19 листопада 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся
23 квітня 2014 року, неподання позивачем доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог
ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , у зв'язку із пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем у заяві (а. с. 69-75).
Таке застосування умов договору відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 10 червня 2019 року у справі
№ 522/13186/15-ц (провадження № 61-28504св18), від 17 липня 2019 року у справі № 299/1135/16-ц (провадження № 61-11522св18), від 24 липня
2019 року у справі № 751/2958/16 (провадження № 61-3697св18).
Доводи касаційної скарги про те, що позичальник здійснила останній платіж не 17 листопада 2009 року, а 17 січня 2013 року, суперечить наданому самим банком розрахунку заборгованості (а. с. 5). Матеріали справи не містять доказів сплати позичальником щомісячних платежів після 17 листопада
2009 року.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження заочного рішення, що, на думку заявника, є грубим порушенням судом норм процесуального права є необґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Згідно з частиною четвертою статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу про залишення заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення без задоволення 23 жовтня 2018 року, то саме з цього дня почався перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Апеляційну скаргу на заочне рішення було подано 30 жовтня 2018 року, тобто у межах строку, передбаченого статтею 354 ЦПК України.
З огляду на вищевикладене, у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення, оскільки такий строк заявником пропущено не було.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують установлені судами попередніх інстанцій обставини та зводяться лише до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Щодо поручителя
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов'язання встановлений не був.
Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов'язання за договором поруки у зв'язку з припиненням такого зобов'язання поручителя.
Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п'ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин.
Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.
У договорі поруки, укладеному між банком та ОСОБА_1 , не визначено строк поруки.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справа № 604/156/14-ц, провадження № 14-644цс18.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що згідно із положенням пункту 4.5 строк виконання основного зобов'язання було змінено на 18 січня 2010 року дійшов обґрунтованого висновку, що на момент звернення до суду із цим позовом (23 квітня 2014 року) порука
ОСОБА_1 припинилася, а тому позов у цій частині не підлягав задоволенню.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду
від 14 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович