Ухвала
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 754/6172/16-ц
провадження № 61-1675св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Таран Н. Г.
від 21 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
від 26 листопада 2018 року,
У травні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 26 травня 2005 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 64 289 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % щомісячно на суму залишку заборгованості та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,14 % від суми наданого кредиту щомісячно із остаточною датою повернення кредиту 26 травня 2025 року.
Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання з повернення кредиту та нарахованих на нього відсотків не виконує, у неї перед банком станом на 01 квітня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 51 736,07 доларів США, що еквівалентно 1 356 002, 39 грн, яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 травня 2005 року не належало позивачу в силу його переходу від банку до компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1
ПІ-ЕЛ-СІ» на підставі укладеного між ними договору відступлення прав вимоги. Остання, у свою чергу, не входить до переліку фінансових установ, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а є нерезидентом України, не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, а, отже не мала права здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати проценти і комісії. Наданий позивачем розрахунок не підтверджує наявність у відповідача заборгованості, оскільки заборгованість за кредитним договором нарахована станом на 31 липня
2015 року, у період коли між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 не існувало цивільно-правових відносин. Розрахунок заборгованості не відображує операцій із неодноразового продажу прав вимоги до ОСОБА_1 . Нарахування та отримання ПАТ КБ «Приватбанк» коштів за період
із 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року є безпідставним в силу положень статті 1212 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення,
а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року- без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вважав, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не звернули уваги на те, що позивач є кредитором ОСОБА_1 , оскільки до нього перейшло право вимоги до відповідача за укладеним між ним та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» договором від 14 квітня 2016 року. Суди не врахували зміст положення статті 514 ЦК України, відповідно до якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Уклавши 14 квітня 2016 року із компанією договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , банк набув усі права, які існували у первісного кредитора. При цьому суди не звернули уваги на те, що відповідач не надала належних та допустимих доказів виконання зобов'язань за кредитним договором.
Частиною другою статті 415 ЦПК Українипередбачено, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року справу № 638/22396/14-ц за позовом акціонерного товариства закритого типу «Гея» до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг», публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Н. В., про визнання договору про відступлення прав недійсним за касаційною скаргою акціонерного товариства закритого типу «Гея» на рішення апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказував про те, що для укладення договору відступлення прав вимоги, покупець права вимоги не повинен обов'язково мати статус фінансової установи, тому необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених: постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667 цс 15 та від 15 квітня 2015 року у справі
№ 6-59 цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222 цс 18).
Судові рішення у справі, яка переглядається, та судове рішення у справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах, оскільки договір про відступлення права вимоги за кредитним договором укладено з особою, яка не є фінансовою установою.
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК Українивизначено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК Українипровадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Оскільки справа у подібних правовідносинах передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі (№ 754/6172/16-ц) до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи
№ 638/22396/14-ц.
Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі № 754/6172/16-ц за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва
від 21 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 26 листопада 2018 року, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович