Постанова
Іменем України
16 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 524/3222/19
провадження № 61-22739св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальний вищий навчальний заклад І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж» імені В. І. Литвиненка,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 вересня 2019 року у складі судді Кривич Ж. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Комунального вищого навчального закладу І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж» імені В. І. Литвиненка (далі - вищий навчальний заклад, коледж) про визнання незаконним та скасування наказу
про звільнення, про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу до дня ухвалення судом рішення із розрахунку,
що середній заробіток за один день роботи становить 582,83 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював у коледжі на посаді викладача акушерства та гінекології з 1992 року. 24 квітня 2019 року його звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Звільнення вважає вимушеним і незаконним, таким, що суперечить статті 38 КЗпП України, оскільки звільнятися він не бажав, а написав заяву про звільнення з роботи під тиском з боку адміністрації. Вважав, що відповідач порушив вимоги закону, звільнивши його в день подання ним заяви, хоча він
у заяві на звільнення поважних причин, які б давали відповідачу підстави звільнити його раніше двотижневого строку попередження про звільнення,
не наводив.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального вищого навчального закладу І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж» імені В. І. Литвиненка залишено
без задоволення.
Судові витрати віднесено за рахунок держави.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того,
що адміністрація коледжу не чинила тиск та не створювала умови, за яких ОСОБА_1 був змушений подати заяву про звільнення за власним бажанням. ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з власної ініціативи. За змістом статті 38 КЗпП України сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником відповідної заяви в межах двотижневого строку. У заяві про звільнення ОСОБА_1 не зазначив, що бажає звільнитися саме з 24 квітня 2019 року, проте зміст цієї заяви давав роботодавцю підстави зрозуміти, що позивач бажав звільнитися саме в день подання заяви. На момент видання наказу про звільнення ОСОБА_1 мав волю на припинення трудових відносин з коледжем за власним бажанням.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 19 вересня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав,
що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене
з дотриманням норм матеріального і процесуального права й не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2019 року,
ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права
й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав наступне.
Положеннями Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви
за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення
про звільнення.
При цьому суди, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу
про припинення трудового договору, повинні з'ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору у момент видачі наказу про звільнення. Визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб'єктом призначення,
з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством, зокрема частини четвертої статті 24 КЗпП України
Враховуючи те, що написана ним заява про звільнення не містить дати, з якої він мав намір припинити трудові відносини, вважає, що роботодавець, звільнивши його у день написання заяви, не дотримав вимог законодавства про працю,
а суди першої й апеляційної інстанцій не відновили його порушене право.
При цьому суди не взяли до уваги покази свідків, які заперечували наявність його волевиявлення на звільнення у день написання заяви про звільнення
за власним бажанням.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року до Верховного Суду від Комунального вищого навчального закладу І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж» імені В. І. Литвиненка надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначає, що посилання позивача на відсутність його волевиявлення
на звільнення у день написання заяви не відповідає встановленим у справі обставинам, в тому числі й поясненням свідків, які стверджували,
що ОСОБА_1 після написання заяви про звільнення пішов з коледжу,
не провівши зайняття, яке у нього було за розкладом, а з'явившись
до навчального закладу 26 квітня 2019 року особисто зібрав підписи
на обхідному листі, тобто поведінка ОСОБА_1 як у день написання заяви
так і у наступні дні свідчила про його намір звільнитись відразу після написання заяви про звільнення за власним бажанням.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 524/3222/19
з Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 1992 року працював у Комунальному вищому навчальному закладі І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж імені В. І. Литвиненка» на посаді викладача акушерства і гінекології.
24 квітня 2019 року викладач ОСОБА_1 звернувся до директора Комунальному вищому навчальному закладі І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж імені В. І. Литвиненка» з письмовою заявою про звільнення за власним бажанням.
Наказом Комунального вищого навчального закладу І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж» імені В. І. Литвиненка від 24 квітня 2019 року № 15-П викладача ОСОБА_1 звільнено з посади 24 квітня 2019 року відповідно до статті 38 КЗпП України за власним бажанням та надано компенсацію за 37 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 01 вересня 2018 року до 24 квітня 2019 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи
в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,
про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги).
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором
є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши
про це власника або уповноважений ним орган за два тижні. Якщо після закінчення цього строку працівник не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за раніше поданою заявою. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник
або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Таким чином, встановивши, що позивач, скориставшись своїм правом відповідно до вимог частини першої статті 38 КЗпП України, шляхом написання заяви про звільнення, виявив бажання розірвати трудовий договір
з відповідачем, а обставин написання позивачем заяви про звільнення
за власним бажанням під тиском адміністрації коледжу позивачем не доведено, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку
про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилання позивача у касаційній скарзі на конфлікт, який передував написанню заяви про звільнення не доводить, що власник або уповноважений ним орган здійснював тиск на ОСОБА_1 .
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо тлумачення норм матеріального
й процесуального права, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, зокрема апеляційного суду, який належним чином їх спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального права й не може бути скасовані з підстав, викладених у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється
та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції,
а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи
у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 19 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська