Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 753/650/15-ц, 753/17193/18
провадження № 61-16623св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду
від 08 серпня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів. Позовна заява мотивована тим, що він уклав із ОСОБА_2 договір доручення, за яким 26 липня 2012 року ОСОБА_2 отримав від нього грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США в якості майбутньої оплати поставки вугілля марки Т.
Покупцем продукції повинно було виступити товариство з обмеженою відповідальністю «Укрексім» (далі - ТОВ «Укрексім»), в якому позивач є одночасно учасником та директором, а у зв'язку із відсутністю грошових коштів, між позивачем та ТОВ «Укрексім» було укладено договір поворотної фінансової допомоги.
На підтвердження отримання грошових коштів відповідачем надано розписку.
27 липня 2012 року ОСОБА_3 поручився перед позивачем за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за вказаним договором.
22 жовтня 2012 року позивач перерахував відповідачу через ОСОБА_4 додатково грошові кошти в розмірі 360 000 грн, на підтвердження чого складена нотаріально посвідчена заява від 05 листопада 2013 року.
У зв'язку з тим, що відповідач не виконує свого зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно отриманих грошових коштів просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 833 126,10 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 серпня
2016 року, ухваленим у складі судді Цимбал І. К., позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 833 126,10 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не виконали зобов'язання належним чином, кошти в добровільному порядку не повернули, а тому заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Ухвалою цього ж суду від 20 травня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що розписка від 26 липня 2012 року не містить умови отримання відповідачем у борг грошових коштів із зобов'язанням їх повернення, отже відсутні підстави вважати, що між сторонами укладено договір позики. Апеляційний суд врахував, що вимог про стягнення заборгованості ОСОБА_1 у цьому провадженні не заявляв.
Також апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про покладення на ОСОБА_3 солідарної відповідальності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази прийняття ОСОБА_3 зобов'язань поручителя за виконання відповідачем грошового зобов'язання в розмірі 360 000 грн.
Вирішуючи заявлені позивачем вимоги щодо безпідставності набутого відповідачами майна, апеляційний суд виходив з того, що зміст розписки
від 26 липня 2012 року та надані сторонами пояснення свідчать про наявність правовідносин із надання доручення ОСОБА_1
ОСОБА_2 на виконання певних дій, передачу-отримання грошей за укладеними договорами поставки вугілля між юридичними особами, а відтак й наявність договірних правовідносин.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів спірних грошових коштів, як безпідставно набутих або збережених.
Крім того, апеляційний суд вважав, що відмова у позові в розглядуваній справі не перешкоджає позивачу заявити вимоги про повернення грошей з підстав неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 договору доручення на який позивач ОСОБА_1 посилався в позовній заяві та(або) доводити невиконання представником або постачальником договірних зобов'язань щодо поставки оплаченої позивачем продукції (вугілля) із залученням суб'єктів цих договірних правовідносин. Проте такої підстави позову ОСОБА_1 не вказував, а суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями з власної ініціативи змінювати підстави позову, що були заявлені позивачем в суді першої інстанції та коло осіб, які мають брати участь у цих правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Білик К. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року і залишити в сили заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.
У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не здійснив належну правову кваліфікацію відносин доручення та не визначив мету правовідношення, яку переслідував позивач при передачі грошових коштів ОСОБА_2 .
Заявник вказує про неврахування апеляційним судом того, що позивач передав грошові кошти ОСОБА_2 з метою подальшої їх передачі
ТОВ «Кузнєцкіє углі», тому ОСОБА_2 не був наділений повноваженнями залишати кошти у себе. Відповідно до мети договору доручення повірений ( ОСОБА_2 ) діяв від імені, в інтересах та за рахунок позивача, тому грошові кошти не перейшли у його власність.
На думку заявника, відмовившись виконати доручення, ОСОБА_2 залишив грошові кошти у себе, обернувши їх у свою власність, і такі дії не охоплювалися умовами договору доручення та на них не було волі позивача, а тому і достатньої правової підстави набуття таких коштів у ОСОБА_2 не було. Набувач збагатився за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Також вказує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зазначив, що позивач може повторно заявити вимогу про повернення грошей, але з підстав неналежного виконання ОСОБА_2 договору доручення. Однак звертаючись із позовом ОСОБА_1 посилався на передачу грошових коштів ОСОБА_2 для забезпечення виконання доручення, як на підставу позову, тому пред'явлення аналогічного позову про стягнення коштів в результаті неналежного виконання відповідачем договору доручення матиме наслідок відмови у відкритті провадження у справі.
ТОВ «Кузнєцкіє углі» припинено, а отже і правовідносини доручення між сторонами припинені.
Крім того заявник вважав, що апеляційний суд помилково розрахував розмір судового збору за подання апеляційної скарги, який мав становити 5 481 грн, натомість апеляційний суд стягнув із позивача 12 496 грн.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 26 липня 2012 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 розписку про отримання грошових коштів в розмірі 30 000 доларів США в рахунок оплати за поставку вугілля марки Т.
22 жовтня 2012 року ОСОБА_1 за платіжним дорученням № 651150 перерахував ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 360 000 грн.
Згідно нотаріально посвідченої заяви від 05 листопада 2013 року
ОСОБА_2 зазначив, що був фактичним отримувачем грошей в сумі 360 000 грн, які були перераховані 22 жовтня 2012 року ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_4
27 липня 2012 року ОСОБА_3 написав розписку про те, що зобов'язується в повній мірі нести відповідальність перед ОСОБА_1 за виконання зобов'язань ОСОБА_2 на підставі розписки від 26 липня 2012 року.
Суди встановили, 04 червня 2014 року ОСОБА_1 направив
ОСОБА_2 письмову претензію з вимогою повернути суму у розмірі 360 000 грн та 30 000 доларів США у семиденний строк шляхом переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11,
частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення набуття учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої
статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року № 6-122цс14 та постанові Верховного Суду у справі № 668/7704/15-ц (провадження № 61-14244св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна;
б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Встановивши, що обставини справи свідчать про наявність ознак правовідносин доручення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на виконання певних дій, передачу-отримання грошей для виконання договорів поставки вугілля між юридичними особами, а відтак й наявність договірних правовідносин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт безпідставного набуття або збереження ОСОБА_2 переданих позивачем грошових коштів, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків апеляційного суду про відсутність підстав вважати отримані ОСОБА_2 коштів безпідставно набутими спростовуються висновками апеляційного суду та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що у відповідності до
статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання заявника на те, що відмова апеляційного суду в задоволенні позову позбавить його права звернутись із позовом про стягнення коштів в результаті неналежного виконання відповідачем договору доручення є необґрунтованим, оскільки апеляційний суд у своєму судовому рішення прямо вказав, що відмова у позові в розглядуваній справі не перешкоджає позивачу заявити вимоги про повернення грошей з підстав неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 договору доручення та доводити невиконання представником або постачальником договірних зобов'язань щодо поставки оплаченої позивачем продукції (вугілля) із залученням суб'єктів цих договірних правовідносин.
Частинами третьою та четвертою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Встановивши, що ОСОБА_1 не довів, що отримані ОСОБА_2 кошти є безпідставно набутими, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення позовних вимог та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення апеляційного суду в частині вирішення справи по суті, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення в цій частині без задоволення, постанову апеляційного суду в цій частині без змін.
Разом з тим, не можна в повній мірі погодитись із висновками апеляційного суду в частині розподілу судових витрат.
Здійснюючи розподіл судових витрат, апеляційний суд вважав, що з позивача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 12 496,89 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, виходячи із розрахунку 833 126,10 грн х 1% (ставка судового збору за розгляд справи судом першої інстанції) х 150% ставка судового збору за подання апеляційної скарги.
При цьому, апеляційним судом не враховано, що пунктом 1 частини другої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції Закону, чинній на час звернення позивача із позовом до суду (25 грудня 2014 року), ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру складала 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено у 2014 році мінімальну заробітну плату 1 218 грн.
За таких обставин граничний розмір судового збору на час звернення позивача із цим позовом складав 3 654 грн (1 218 грн * 3), а судовий збір, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має складати 5 481 грн (3 654 грн * 150%).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин постанову апеляційного суду необхідно змінити в частині розподілу судових витрат та зменшити розмір стягнутого із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги із 12 496,89 до 5 481 грн.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши суму стягнутого із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору із 12 496,89 грн до 5 481 грн.
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня
2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович