Ухвала
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 2-88/98
провадження № 61-5609ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Богуславського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст Оксани Сергіївни від 08 листопад 2019 року про накладення штрафу,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на постанову старшого державного виконавця Богуславського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст О. С. від 08 листопада 2019 року про накладення штрафу у розмірі 10 682,16 грн.
Скаргу обґрунтовував тим, що на виконанні у старшого державного виконавця Богуславського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст О. С. знаходиться виконавчий лист про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів. Підставою для прийняття державним виконавцем постанови про накладення штрафу є ніби то наявна заборгованість зі сплати аліментів, що не відповідає дійсності. Постанова винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець безпідставно зазначила в постанові про наявність заборгованості зі сплати аліментів, яка перевищує суму відповідних платежів за один рік. Заявник до відділу державної виконавчої служби неодноразово надсилав заяви про проведення розрахунків зі сплати аліментів, що передбачає обов'язок державного виконавця провести розрахунок за заявою сторони виконавчого провадження.
Ураховуючи наведене, заявник просив визнати неправомірною та скасувати постанову від 08 листопада 2019 року старшого державного виконавця Богуславського відділу Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст О. С. у виконавчому провадженні № 37759587 про накладення штрафу у 10 682,16 грн, зобов'язати старшого державного виконавця провести всі необхідні виконавчі дії, що передують закінченню виконавчого провадження № 37759587 відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення штрафу відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 оскаржує постанову державного виконавця про накладення штрафу, а тому скарга підлягає розгляду не в порядку цивільного, а в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Богуславського районного суду Київської області - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, у якій заявник, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова державного виконавця винесена у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, за наслідками вирішення спору, що випливає із сімейних правовідносин, а тому скарга на постанову про накладення штрафу має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Вважає, що суди неправильно застосували норми Закону України «Про виконавче провадження», безпідставно послалися на окремі постанови Великої Палати Верховного Суду, які не стосуються спірних правовідносин, обмежили його у доступі до правосуддя.
Заявник також просить поновити строк на касаційне оскарження та звільнити його від сплати судового збору.
Згідно з частинами першою та другою статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження мотивоване тим, що копію повного тексту постанови апеляційного суду заявник отримав лише 19 лютого 2020 року.
Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження заявником пропущений з поважних причин, є підстави для його поновлення.
Клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору мотивовано тим, що розмір судового збору заявника перевищує 5% розміру його річного доходу за попередній календарний рік, зокрема за попередній календарний 2019 рік він немає жодних доходів.
На підтвердження цих обставин заявник надав довідку Головного управління ДПС у Київській області Державної податкової служби України від 03 березня 2020 року № 5700.
Відповідно до статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строку у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Умови, за яких суд може звільнити від сплати судового збору, визначені у статті 8 Закону України «Про судовий збір». Однією з таких умов, відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 вказаного закону, є умова, за якою розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Ураховуючи той факт, що розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги становить 420,40 грн, що перевищує 5% розміру річного доходу заявника, заявлене клопотання про звільнення від сплати судового збору підлягає задоволенню, оскільки наведена заявником обставина, яка підтверджена документально, є підставою для звільнення від сплати судового збору.
Водночас у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Суди встановили, що ОСОБА_1 оскаржує та просить скасувати постанову старшого державного виконавця Богуславського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст О. С. від 08 листопада 2019 року у виконавчому провадженні № 37759587 про накладення штрафу на користь стягувача з підстав наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Постанова винесена під час виконання виконавчого листа № 2-88/98, виданого 19 квітня 2013 року Богуславським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/4 частини доходів платника аліментів.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Частиною 2 статті 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Наведене свідчить, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19), від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19).
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тому відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки правильне застосування норми права щодо поширення юрисдикції адміністративних судів на оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані, є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтею 390, частиною четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, статтею 8 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Богуславського районного суду Київської області від 29 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року.
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Богуславського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Храбуст Оксани Сергіївни від 08 листопад 2019 року про накладення штрафу відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний