Іменем України
16 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 201/10013/16
провадження № 61-4035ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання іпотечного договору припиненим,
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») про визнання іпотечного договору припиненим.
На обґрунтування позову зазначала, що 26 жовтня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0301/1007/88/399. На забезпечення кредитного договору, між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 0301/1007/88-399-Z-1 з подальшим внесеннями до нього змін та доповнень. Предметом іпотеки виступали домоволодіння та земельна ділянка, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1, виданого 24 листопада
2004 року та на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ДП №115936 , виданого 20 вересня 2003 року.
25 травня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого відступлено право вимоги за кредитним та іпотечним договорами.
16 лютого 2015 року кредитний договір від 26 жовтня 2007 року
№ 0301/1007/88-399 припинив свою дію, у зв'язку з повним виконанням позичальником зобов'язань, що підтверджено довідкою, виданою ПАТ «Дельта Банк». Однак відповідачем не було вилучено записи про іпотеку з відповідних реєстрів, що у свою чергу порушує права позивача, адже зобов'язання за кредитним договором, у межах якого вона була поручителем, припинено, у зв'язку з його виконанням.
Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд визнати іпотечний договір припиненим.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня
2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано зобов'язання за договором іпотеки від 26 жовтня 2007 року
№ 0301/1007/88-399-Z-1, укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 , припиненим, а договір іпотеки від 26 жовтня 2007року № 0301/1007/88-399-Z-1, зареєстрований у реєстрі за № 545, таким, що припинив свою дію.
Вирішено вилучити запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек та Державного реєстру речових прав про предмет іпотеки за іпотечним договором від 26 жовтня 2007року № 0301/1007/88-399-Z-1, зареєстрований у реєстрі за
№ 545, а саме: домоволодіння, загальною площею 452,6 кв. м, житловою площею 178,6 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,0709 га, кадастровий
номер 1210100000:03:147:0026, що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 ; вилучити запис та зняти заборону відчуження
предмету іпотеки за іпотечним договором від 26 жовтня 2007року
№ 0301/1007/88-399-Z-1, зареєстровані у реєстрі за № 44 з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру речових прав на вищезазначене нерухоме майно.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Дніпровського апе5ляційного суду від 19 листопада 219 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
27 лютого 2020 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
За змістом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою з таких підстав.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України, право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» надано розрахунок заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року
№ 0301/1007/88-399, відповідно до якого станом на 16 квітня 2018 року наявна заборгованість за вказаним договором у розмірі 16 006 392,22 грн.
Таким чином, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов вірного висновку про те, що оскільки основне зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконано, тому іпотека, якою забезпечено вказаний договір, не може бути припиненою, так як іпотечне зобов'язання має акцесорний характер, тобто є похідним від основного зобов'язання.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 08 лютого 2017 року справа № 6-2560цс16 та постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 570/5122/16-ц провадження
№ 61-27934св18.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 19 листопада 2019 року та відмову у відкритті касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, оскільки Верховний Суд від 24 липня 2019 року в справі № 570/5122/16-ц (провадження
№ 61-27934св18) уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Керуючись частиною першою, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання іпотечного договору припиненим, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська