Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 2610/25365/2012
провадження № 61-1619св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - приватне підприємство «Віталфарма»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року у складі судді Юзькової О. Л. та рішення Апеляційного суду м. Києвавід 07 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Побірченко Т. І., Барановської Л. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2012 року приватне підприємство «Віталфарма» (далі -
ПП «Віталфарма») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за невиконання договірного зобов'язання.
Позовна заява мотивована тим, що 24 червня 2008 року між сторонами було укладено попередній договір, відповідно до умов якого вони домовилися у строк до 01 серпня 2008 року укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та позивачем було внесені на рахунок відповідача кошти у розмірі 969 940,00 грн. Також, відповідно до умов вказаного договору, покупець мав право відмовитися від укладення основного договору, а продавець мав право повернути йому сплачені кошти у розмірі 969 940,00 грн. У порушення вказаних умов відповідач не уклав основну угоду з позивачем, а тому ПП «Віталфарма» вважало, що оскільки основний договір не укладено з вини продавця, останній зобов'язаний йому повернути авансовий платіж та штраф, а також зобов'язаний у відповідності до вимог статті 625 ЦК України, виплатити йому 3 % річних та інфляційні втрати за період затримки виконання грошового зобов'язання, починаючи з 20 серпня 2008 року по день ухвалення рішення.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ПП «Віталфарма» просило суд стягнути з відповідача на свою користь кошти у розмірі
3 201 227,17 грн, з яких: 434 958,29 грн - 3 % річних та 2 766 268,88 грн - інфляційні втрати.
Справа переглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій неодноразово.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня
2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року касаційну скаргу ПП «Віталфарма» задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції (новий розгляд)
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідач належним чином не виконав грошове зобов'язання, зокрема, не повернув грошові кошти, у зв'язку із чим настають правові наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України, проте оскільки позивач звернувся з позовом щодо стягнення грошової суми з пропуском строку позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач, позивач втратив право на стягнення сум, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПП «Віталфарма» 3 295 633,51 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не пропущено строк позовної давності, у зв'язку з тим, що позивач у липні 2009 року звертався до суду з позовом стягнення авансового платежу та штрафу, строк позовної давності, на підставі частини другої статті 264 ЦК України, переривався, а тому позивач звернувся в межах трирічного строку позовної давності. Разом з тим, апеляційний суд, виходив з того, що оскільки відповідач належним чином не виконав грошове зобов'язання, то до спірних правовідносин мають бути застосовані вимоги частини другої статті 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин не застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України, оскільки укладення попереднього договору не створює для сторін будь-яких грошових зобов'язань, а сплачені у рахунок виконання такого договору платежі визнаються авансовими й повертаються у тому розмірі, у якому вони передавалися.
Заперечення на касаційну скаргу не подано
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України ця справа передана до Касаційного цивільного суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволеннючастково.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судом установлено, що 24 червня 2008 року між ПП «Віталфарма» та
ОСОБА_1 було укладено попередній договір, відповідно до умов якого, з моменту набуття останнім права власності на цілісний майновий комплекс, розташований по АДРЕСА_1 та отримання позивачем повідомлення про це та копій правовстановлюючих документів на вказаний об'єкт у строк до 01 серпня 2008 року, сторони домовились укласти договір купівлі-продажу на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до пунктів 5,13 договору від 04 липня 2008 року про внесення змін до попереднього договору від 24 червня 2008 року позивач, як покупець зобов'язаний сплатити відповідачу, як продавцю, 969 940,00 грн. У разі не укладення основного договору з вини продавця, та неповернення ним покупцю 969 940,00 грн у термін до 20 серпня 2008 року, продавець зобов'язаний, крім повернення указаного авансового платежу, також сплатити на користь позивача штраф у розмірі 970 000,00 грн.
Позивач своє зобов'язання в частині сплати авансового платежу в розмірі 969 940,00 грн виконав, проте основний договір у передбачений попереднім договором строк не був укладений з вини відповідача, у зв'язку із чим
ПП «Віталфарма» у липні 2009 року зверталося до суду з позовом про стягнення авансового платежу та штрафу в загальному розмірі 1 939 880,00 грн.
Цивільна справа № 2-3122/10 за позовом ПП «Віталфарма» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та зустрічним позовом ОСОБА_1 до
ПП «Віталфарма», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лисенко О. О., про визнання недійсним пункту договору, зобов'язання укласти договір, слухалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій неодноразово.
Остаточним рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, позовні вимоги
ПП «Віталфарма» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ПП «Віталфарма» 1 939 880,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Разом з тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
У справі, що переглядається, ПП «Віталфарма» звернулося до суду з указаним позов у лютому 2012 року.
Оскільки позивач звернувся за стягненням з ОСОБА_1 3 % річних за час прострочення, який, як він вважав, тривав з 20 серпня 2008 року по 13 липня 2016 року, то суд повинен був стягнути 3 % річних та інфляційні втрати за період з лютого 2009 року по 13 липня 2016 року.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, зокрема зменшення 3 % річних з 459 528,95 до 428 915,95 грн та інфляційних втрат з 2 836 104,56 грн до 2 618 838,30 грн, а усього - 3 047 754,25 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у мотивувальній та резолютивній частині підлягає зміні.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо судових витрат
Оскільки Верховний Суд змінює рішення судів першої та апеляційної інстанцій, але виключно у частині мотивів, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2016 рокузмінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Викласти резолютивну частину рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2016 рокуу такій редакції:
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Віталфарма» 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 3 047 754,25 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
В. І. Крат