Постанова
Іменем України
16 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 367/7918/18
провадження № 61-19858св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волинської Вікторії Іванівни на постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченко М. М.,
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Волинської Вікторії Іванівни на постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
На обґрунтування заяви зазначила, що даний факт їй необхідно встановити з метою реалізації права на імміграцію та отримання посвідки на проживання, визначити її статус - що вона є громадянкою Російської Федерації чи особою без громадянства, а також для подання запиту до Консульства Російської Федерації.
Заявник вказала, що вона народилась в м. Петушки Володимирської області (на той час РСФСР -Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка ). По національності - молдаванка. В 1995 році приїхала до м. Ірпінь Київської області на постійне проживання на підставі свідоцтва про народження. Паспорт їй не видавався. Має дітей та цивільного чоловіка. Шлюб укласти не можуть у зв'язку з відсутністю у неї паспорта.
У березні 2018 року вона звернулась із заявою про встановлення особи до Ірпінського міського відділу Державної міграційної служби України в Київській області, однак листом від 26 квітня 2018 року їй було повідомлено про неможливість проведення процедури встановлення особи, оскільки вона не є громадянкою України, а «Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України», затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ від 13 квітня 2012 року № 320, втратив чинність 17 квітня 2018 року.
В червні 2018 року організація, яка надає заявниці правову допомогу щодо визначення статусу на території України та оформленні документів - благодійна організація благодійний фонд «Право на захист» звернулась з запитом до Консульського відділу Російської Федерації в Україні щодо подання запиту про належність до громадянства Російської Федерації особою, яка не має жодного документу окрім свідоцтва про народження.
Листом від 02 липня 2018 року Консульський відділ Російської Федерації в Україні повідомив заявницю, що звертатись до Консульського відділу Російської Федерації може особа при пред'явленні документа, який посвідчує її особу. У випадку відмови компетентного органу питання встановлення особи може бути вирішено в судовому порядку.
Позивач зазначає, що в інший спосіб, аніж в судовому порядку, встановити її особу немає можливості.
З урахуванням викладених обставин, просила суд встановити, що вона є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою м. Петушки Володимирської області, РСФСР.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що заявник ОСОБА_1 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Петушки, Володимирської області, РСФСР, що проживає в АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Петушки Володимирської області, РСФСР. Батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , виданого 01 вересня 1980 року, актовий запис про народження № 198. Той факт, що заявниця є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,підтверджено у судовому засіданні письмовими доказами та показами свідків.
Не погодившись із цим рішенням, представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області Адамишин А. В. подав до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області Адамишина А. В. задоволено.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, апеляційний суд виходив із того, що відсутні належні та допустимі докази, які б дозволили встановити особу заявниці.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волинська В. І. подала до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
23 грудня 2019 року від представника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області Адамишина А. В. на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник заінтересованої особи просить суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волинської В. І. відхилити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
18 лютого 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що заявник ОСОБА_1 звернулась із заявою про встановлення особи до Ірпінського міського відділу Державної міграційної служби України в Київській області, однак листом від 26 квітня 2018 року їй було повідомлено про неможливість проведення процедури встановлення особи, оскільки вона не є громадянкою України, а Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ від 13 квітня 2012 рок № 320, який уможливлював таку процедуру, втратив чинність 17 квітня 2018 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких наведений в частині першій статті 315 ЦПК України.
Згідно частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просила суд встановити факт того, що вона є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою м. Петушки, Володимирської області, РСФСР, що проживає по АДРЕСА_1 .
Зазначає, що хоче визначити свій статус на території України, однак для цього необхідно підтвердити належність/відсутність громадянства Російської Федерації. Відповідно до вимог Консульства Російської Федерації для запису на прийом щодо підтвердження громадянства для громадян, які не мають документів з фото необхідно подати довідку встановлення особи з Міграційної служби за місцем проживання.
Таким чином, встановлення особи необхідне заявнику для подальшого звернення до Консульського відділу Російської Федерації в Україні та відділу міграційної служби.
Відповідно до положень Указу Президента України від 06 квітня 2011 року № 405/2011 центральним органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері міграції (імміграції та еміграції), в тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також внесення пропозицій щодо формування державної політики у цих сферах є Державна міграційна служба України.
Згідно частини другої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 звернулась із заявою про встановлення особи до Ірпінського міського відділу Державної міграційної служби України в Київській області, однак листом від 26 квітня 2018 року їй було повідомлено про неможливість проведення процедури встановлення особи, оскільки вона не є громадянкою України, а 17 квітня 2018 року втратив чинність Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України», затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ від 13 квітня 2012 року № 320, в якому передбачалось проведення даної процедури та видача довідки про встановлення особи з уточненням, щодо встановлення належності до громадянства України або без встановлення належності до громадянства будь-якої країни.
Таким чином, на цей час чинним законодавством України не передбачено проведення процедури встановлення особи не громадянам України, крім як у судовому порядку.
В обґрунтування поданої заяви заявниця подала до суду копію свідоцтва про народження, копії медичних довідок про народження та свідоцтв про народження її дітей, акт депутата про її проживання.
Проте, як встановлено апеляційним судом, за вказаними документами неможливо ідентифікувати особу ОСОБА_1 , оскільки вони не містять фотокартки заявника.
Таким чином, надані заявницею до суду документи не є належними доказами в розумінні положень статті 77 ЦПК України.
При цьому, покази свідків, допитаних в суді першої інстанції, також не доводять обставини, викладені у заяві, оскільки ці свідки підтверджують особу заявника як ОСОБА_1 виключно зі слів самої заявниці.
Інші докази на підтвердження заявлених вимог у справі відсутні.
З огляду на викладене, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні заяви, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волинської Вікторії Іванівни залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев