Ухвала
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 635/1439/17
провадження НОМЕР_3-5934ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Вільхівська сільська рада Харківського району Харківської обалсті,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2019 року у складі судді Панас Н. Л. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області про визнання незаконним та скасування рішення Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області.
В обґрунтування позову з урахуванням уточнень зазначає, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2008 року.
Після проведеної ним приватизації та підписання нею акту обміру та погодження меж земельної ділянки кадастрові номери: 6325184003:00:001:0050 та 6325184003:00:001:0049 вона втратила частку земельної ділянки, яка належать їй відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22239920 від 23 березня 2009 року, що відповідає технічному паспорту від 26 грудня 2008 року та плану земельної ділянки. Проведеним обміром земельної ділянки відповідача встановлено, що при зіставленні координат земельної ділянки АДРЕСА_1 згідно акту виносу в натурі від 12 квітня 2016 року з даними «Технічної документації» встановлена відповідність за виключенням ділянки з розмірами 27,0 м та 1,79 м. Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 28 листопада 2018 року в межах земельної ділянки НОМЕР_1 , що належить відповідачу ОСОБА_2 , з розмірами в довжину 27,0 м та 1,70 м в ширину розташований навіс літ. «Л», який побудований у 1998 року та належить їй на праві власності. Таким чином, межа земельної ділянки ОСОБА_2 ділить її нерухоме майно (навіс літ. «Л») навпіл, чим порушує право власності на це майно. З урахуванням уточнень просила визнати незаконним та скасувати рішення Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області від 29 січня 2015 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим № 6325184003:00:001:0050, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати незаконним та скасувати запис про проведену державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки; визнати протиправним самовільне зайняття земельної ділянки ОСОБА_2 та забудову господарськими будівлями за межами земельних ділянок; зобов'язати ОСОБА_2 самостійно демонтувати встановлений паркан та господарські будівлі, що знаходяться за межами земельних ділянок.
ОСОБА_2 у вересні 2017 року подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , в якій просив поновити право власності на спірну земельну ділянку, зобов'язавши ОСОБА_1 перенести побудований паркан та навіс в довжину на 27 метрів та в глибину земельної ділянки № АДРЕСА_2 на 1,78 метри.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що він є власником двох земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 . На час придбання ним житлового будинку земельна ділянка, яка знаходилась в користуванні попередніх власників цього будинку, раніше ніким не приватизована, тобто об'єктом їх власності не була.
З моменту набуття права власності на житловий будинок він фактично користувався земельною ділянкою в тому вигляді як отримав від попереднього користувача, на той час її фактичні розміри ніхто не вимірював. Протягом всього часу користування цією земельною ділянкою він не вчиняв жодних дій щодо збільшення її розміру, а навпаки, ще в 2008-2009 роках поступився ОСОБА_1 часткою землі, дозволивши їй пересунути огорожу між ділянками в бік зменшення земельної ділянки, що знаходилась в його користуванні. В такому вигляді ці суміжні ділянки і залишились аж до приватизації ним земельних ділянок, в ході якої і були зафіксовані існуючі фактичні межі, в тому числі і з ОСОБА_1 . ОСОБА_2 вирішив приватизувати земельну ділянку, для чого ним виготовлено технічну документацію, проект із землеустрою, погоджено фактичні межі обох земельних ділянок із суміжними землевласниками та землекористувачами, в тому числі і з ОСОБА_1 , встановлені в натурі межові знаки. Право власності на обидві земельні ділянки ОСОБА_2 зареєстрував належним чином, відповідно до вимог діючого законодавства. На час звернення до суду ОСОБА_1 на належній йому земельній ділянці 6325184003:00:001:0050 самовільно побудувала паркан, здійснивши тим самим самовільний захват частини його земельної ділянки. Зазначав, що навіс дійсно існував на момент виготовлення технічної документації на його земельну ділянку, але він був значно менший за розміром, не виходив за межі встановленої та існуючої між ними межі на час виготовлення та затвердження технічної документації. Розмір цього навісу самочинно збільшений ОСОБА_1 за рахунок брезентового накриття вже після затвердження технічної документації. Таким чином знаходження навісу на земельній ділянці, що знаходиться у його власності, порушує його право на користування земельною ділянкою.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Поновлено ОСОБА_2 право на користування земельною ділянкою площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_1 відновити межу між земельною ділянкою № АДРЕСА_2 та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом перенесення частини навісу "Л", який належить ОСОБА_1 та частини паркану з боку ділянки АДРЕСА_2 , в довжину на 27 метрів та в глибину цієї земельної ділянки на 1,78 метри, відновивши розмір належної ОСОБА_2 земельної ділянки НОМЕР_1 до 0,2500 га. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 не доведено, які саме її права порушено державною реєстрацією земельної ділянки ОСОБА_2 та яким саме чином скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відновить її права. ОСОБА_1 самочинно встановлено навіс літ. «Л», яким також порушено межу ділянки ОСОБА_2 . Враховуючи, що навіс не є капітальною спорудою з фундаментом, стінами, покрівлею та іншими ознаками нерухомого майна, права ОСОБА_2 підлягають захисту, а позовні вимоги задоволенню.
27 березня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала касаційну скаргу на рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Разом із касаційною скаргою подає заяву про поновлення пропущеного строку, яку обґрунтовує тим, що копію постанови апеляційного суду отримала 28 лютого 2020 року, на підтвердження чого надає копію конверта апеляційного суду зі штрихкодовим ідентифікатором № 6130113425949 та витяг з офіційного веб-порталу Акціонерного товариства «Укрпошта».
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки встановлені обставини, зокрема, отримання скаржником копії постанови Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року лише 28 лютого 2020 року, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є згідно із статтею 390 ЦПК України підставою для його поновлення.
Разом із тим, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до положень частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно із статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частинами першою, третьою, шостою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка.
Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
За змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка представляє собою частину земної поверхні, що має фіксовані межі, характеризується певним місцем розташування, природними властивостями, фізичними параметрами, правовим і господарським станом та іншими характеристиками.
Межі земельної ділянки фіксуються у землевпорядній документації (кадастровому плані земельної ділянки) та виносяться на місцевість (в натурі) на підставі технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки із оформленням Акта винесення меж земельної ділянки в натурі. Місце розташування земельної ділянки фіксується прив'язкою її меж і крайніх точок до мережі координат (геодезичної мережі).
Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до чинного законодавства.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2, виданого 23 березня 2009 року виконавчим комітетом Вільхівської сільської ради ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_2 .
На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 жовтня 2008 року ОСОБА_2 належить житловий будинок АДРЕСА_1 , який знаходиться на суміжній земельній ділянці із земельною ділянкою ОСОБА_1 .
Рішенням Вільхівської сільської ради ХVІІ сесії VІ скликання від 10 липня 2012 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 0,2500 га за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на території Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області по АДРЕСА_1 з подальшим оформленням права власності на землю.
Рішенням Вільхівської сільської ради ХХХ сесії VІ скликання від 18 жовтня 2013 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшим оформленням права власності на землю.
Рішенням Вільхівської сільської ради ХХХІІ сесії VІ скликання від 23 грудня 2013 року ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; передано ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,2484 га за кадастровим номером 6325184003:00:001:0049 із земель житлової та громадської забудови зі зміною її цільового призначення для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням Вільхівської сільської ради ХХХХІ сесії VІ скликання від 29 січня 2015 року ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 ; передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,2500 га за кадастровим номером 6325184003:00:001:0050 за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку.
19 лютого 2015 року право власності на земельні ділянкИ площею 0,2484 га та 0,2500 га по АДРЕСА_1 за кадастровими номерами 6325184003:00:001:0049 та 6325184003:00:001:0050 відповідно зареєстровано за ОСОБА_2 .
Судами також встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований будинок НОМЕР_3 з надвірними будівлями та спорудами ОСОБА_1 не приватизована, технічна документація на неї не виготовлялась, межі ділянки не встановлювались.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності її порушеного права Вільхіською сільською радою під час затвердження документації з землеустрою.
Крім того суди встановили, що при визначенні меж земельної ділянки ОСОБА_2 вони погоджувались із суміжними землекористувачами, зокрема і з ОСОБА_1 , що підтверджується актом погодження меж земельної ділянки від 10 листопада 2014 року та актом прийому-передачі межових знаків на зберігання, який також підписаний власниками та користувачами суміжних ділянок: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .
Доводи заявника про те, що підписуючи акт щодо погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 ввів її в оману, тому вона не розуміла значення своїй дій суд відхиляє, оскільки такі не підтверджені належними доказами.
Посилання заявника на невідповідність оскаржуваних рішень правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 710/2564/2012, від 14 березня 2019 року у справі № 902/341/17, від 04 лютого 2019 року у справі № 463/1696/15-ц та постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах були суттєво відмінні від справи № 635/1439/17 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права.
Доводи стосовно помилкового висновку судів про відсутність ознак капітальної споруди у навісу літ «Л», оскільки інформація про нього міститься у технічному паспорті на житловий будинок НОМЕР_3 , є необґрунтованими та зводяться до суб'єктивного тлумачення заявником норм права.
Відповідно до частини четвертої Глави 1 Розділу ІІ Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127 господарські (допоміжні) будівлі (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, сміттєзбірники тощо) та споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо) підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі.
Суди встановили, що технічний паспорт на садибний (індивідуальний) будинок, зокрема перелік надвірних споруд, включає в себе навіс літ. «Л», який побудовано у 1998 році. Згідно з описом основних конструктивних елементів цей навіс фундаменту та покрівлі не містить. Зі змісту постанови апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції не заперечувала, що навіс не капітальна споруда, а накриті стовпи.
На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку, що відсутні підстави вважати таку споруду капітальною, та такою що не може бути переміщена без втрати її призначення.
Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленими з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись частиною третьою статті 390, пунктом 5 частини другої, частиною шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року.
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування запису про проведену державну реєстрацію та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Вільхівська сільська рада Харківського району Харківської області про поновлення порушеного права та спонукання до вчинення певних дій, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик