Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 149/96/18-ц
провадження № 61-7715св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області,
третя особа - первинна профспілкова організація Хмільницької міжрайонної виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування в особі профорганізатора Івашньової Валентини Миколаївни,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на постанову Вінницького апеляційного суду
від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г.,
Медвецького С. К., Оніщука В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, третя особа - первинна профспілкова організація Хмільницької міжрайонної виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування в особі профорганізатора Івашньової В. М., про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що з 01 грудня 2010 року він перебував у трудових відносинах з Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Наказом відповідача від 18 грудня 2017 року № 383-к/тр
з 29 грудня 2017 року його звільнено з посади провідного спеціаліста відділу профілактики виробничого травматизму, страхових виплат медико-соціальних послуг та матеріального забезпечення Хмільницького відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Вважав, що при звільненні відповідач порушив норми трудового законодавства, зокрема: не повідомив його про звільнення згідно статті 49-2 КЗпП України; керівництво Фонду не отримало згоду первинної профспілкової організації; відповідач не запропонував йому іншу роботу.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 18 грудня 2017 року № 383-к/тр про звільнення його з роботи; поновити його на роботі; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу на час розгляду справи; моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн; призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати (витрати на правничу допомогу).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 18 грудня 2017 року № 383-к/тр про звільнення з роботи провідного спеціаліста відділу профілактики виробничого травматизму, страхових виплат медико-соціальних послуг та матеріального забезпечення Хмільницького відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді провідного спеціаліста відділу профілактики виробничого травматизму, страхових виплат медико-соціальних послуг та матеріального забезпечення Хмільницького відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області.
Стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 65 590,00 грн.
Стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у вінницькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до статті 430 ЦПК України допущено це рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.
Призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати (витрати на правничу допомогу) на 20 грудня 2018 року о 09 год. 00 хв.
Зобов'язано ОСОБА_1 у строк до 20 грудня 2018 року подати докази щодо розміру понесених ним судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог частини першої статті 40, 49-2 КЗпП України. На час видачі спірного наказу про звільнення позивача булі відсутні: згода профспілкової організації на його звільнення; докази пропонування йому іншої роботи у цій же установі та відсутності іншої роботи, яку він міг виконувати; докази вирішення питання щодо відсутності у нього переважного права на залишення на роботі. Рішення про надання рекомендацій на його звільнення у комісії приймали лише дві особи з дев'яти.
Зазначені порушення, допущені відповідачем під час звільнення позивача з роботи, стали підставою для його поновлення на посаді, стягнення на його користь заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Додатковим рішенням Калинівського районного суду Вінницької області
від 26 грудня 2018 року стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь держави 3 054,13 грн судового збору.
Стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 14 800,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 469,87 грн судового збору.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позов позивача розглянуто і спір вирішено по суті, тому у відповідності до вимог статей 133, 141 ЦПК України має бути вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області задоволено частково. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2018 року залишено без змін.
Додаткове рішення Калинівського районного суду Вінницької області
від 26 грудня 2018 року у частині судових витрат скасовано та стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь держави 2 819,2 грн судового збору.
Стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 13 661,88 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача з роботи відбулось з порушенням норм трудового законодавства.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції, задовольняючи у повному обсязі вимоги щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, неправильно обчислив суму судових витрат, які підлягали стягненню з відповідача, оскільки вимоги позивача були задоволені частково, а тому у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України у цьому випадку судовий збір та судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило змінити постанову суду апеляційної інстанції у частині стягнення витрат на правничу допомогу.
Касаційна скарга управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області у частині вимог щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та стягнення судового збору не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області посилалось на те, що сума витрат, які зазначені у акті про надані послуги на професійну правничу допомогу від 15 грудня 2018 року не відповідають орієнтовному розрахунку судових витрат, які зазначені у позовній заяві від 17 січня 2018 року.
Також, посилалось на те, що у договорі від 15 грудня 2018 року зазначено, що 40 % від мінімального прожиткового мінімуму доходів громадян сплачуються за годину роботи у суді, а не за роботу, яка виконується адвокатом поза межами судового засідання.
Акт про надані послуги на професійну правничу допомогу від 15 грудня
2018 року підписаний лише виконавцем і не підписаний замовником, що, як вважало управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, є порушенням та неналежним чином оформленим документом.
Разом з тим, посилалось на те, що вказаний акт не містив жодного посилання на номер справи, у межах якої заявлені витрати на відшкодування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Калинівського районного суду Вінницької області.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, третя особа - первинна профспілкова організація Хмільницької міжрайонної виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування в особі профорганізатора Івашньової В. М., про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, призначено до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Адвокат Куций Р. А. представляв інтереси ОСОБА_1 на підставі угоди з адвокатом на правничу допомогу від 25 грудня 2017 року (а. с. 55 т. 2).
На підтвердження факту надання адвокатом послуг відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 надав акт про надані послуги на професійну правничу допомогу адвоката від 15 грудня 2018 року та квитанцію про сплату коштів у розмірі 14 800,00 грн від 15 грудня 2018 року № 91 (а. с. 53-54 т. 2).
Згідно із підпунктом 1.1 пункту 1 вказаної угоди виконавець зобов'язаний надати замовнику правову допомогу з приводу захисту інтересів останнього або представництво у судах загальної юрисдикції з приводу поновлення його на роботі у Фонді соціального страхування України у Вінницькій області.
Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 вказаної угоди за послуги надані адвокатом, замовник сплачує виконавцю винагороду: початковий гонорар та кінечний гонорар у розмірі 40 % прожиткового мінімуму за годину роботи.
Замовник здійснює оплату за цією угодою одноразово у готівковому порядку (після фактичного отримання коштів) (пункт 5 угоди з адвокатом на правничу допомогу від 25 грудня 2017 року).
Акт про надані послуги на професійну правничу допомогу адвоката
від 15 грудня 2018 року містить фактичні обсяги наданої ОСОБА_1 правничої допомоги адвокатом Куцим Р . А . , зокрема опис наданих послуг: оформлення адвокатських запитів до Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, профспілковому комітету по 1 год., усього 4 год. та Хмільницького центру зайнятості - два запити по 0,5 год., усього 1 год.,
разом - 5 год.; ознайомлення з наданими відповідачем доказами, внутрішніми документами Фонду соціального страхування України в Вінницькій області, законодавством та судовою практикою, які регулюють спір - 3 год.; підготовка та подання позову до суду - 3 год.; підготовка та подання в суд клопотань про притягнення у якості третьої особи, зупинення та витребування доказів - 2 год.; підготовка та подання заяви про збільшення позову та розрахунок вимушеного прогулу - 3 год.; участь у судових засіданнях Хмільницькому міськрайонному суді Вінницької області та Калинівському районному суді Вінницької області при розгляді справи - 5 год. Усього 21 год. (1 762,00 грн (мінімальний прожитковий мінімум доходів громадян) х 40 % х 21 год. = 14 800,00 грн (а. с. 53 т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня
2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня
2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої
статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність;
2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі
№ 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших.
Пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, дослідив подані на підтвердження відповідних витрат докази, перевірив доводи сторін, у тому числі заперечення відповідача щодо розміру заявлених до стягнення вимог та їх співмірність, надав оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення цієї вимоги з урахуванням вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанції, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішення, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції, перевірені під час касаційного перегляду, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України»,
№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович