15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 522/16362/16-ц
провадження № 61-47310св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчук М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач (за первісним та зустрічним позовами) - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року у складі судді Тараслва А. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараш А. А., Таварткіладзе О. М.,
31 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму основного боргу за договором позики від 16 вересня 2010 року в розмір 30 230 доларів США, проценти за договором позики від 16 вересня 2010 року в розмірі 26 043 доларів США, пеню за договором позики від 16 вересня 2010 року в розмірі 17 614 доларів США; суму основного боргу за договором позики від 28 жовтня 2013 року в розмірі 320 000 доларів США, проценти за договором позики від 28 жовтня 2013 року в розмірі 183 487 доларів США, пеню за договором позики від 28 жовтня 2013 року в розмірі 157 983 доларів США; суму основного боргу за договором позики за договором від 16 січня 2015 року в розмірі 5 050 000 гривень, проценти за договором позики від 16 січня 2015 року, в розмірі 2 290 624 гривень, пеню за договором позики від 16 січня 2015 року в розмірі 2 006 164 гривень .
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 19 червня 2010 року, 28 жовтня 2013 року, 16 січня 2015 року між ним та ОСОБА_3 були укладені договори позики, згідно яких він (позивач) надав в борг грошові суми в розмірі 30 230 доларів США; 320 000 доларів США; 5 050 000 гривень відповідно. ОСОБА_3 у строки, встановлені договорами, грошові кошти не повернув, та, враховуючи той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, запозичені грошові кошти витрачались в інтересах сім'ї, позивач просив стягнути суму боргу солідарно з обох відповідачів.
20 березня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договорів позики від 16 вересня 2010 року, від 28 жовтня 2013 року та від 16 січня 2015 року недійсними.
Посилалася на те, що дізналась про факт укладення вказаних договорів після звернення позивача до суду.
Зазначала, що між нею та ОСОБА_3 існує спір щодо поділу спільного подружнього майна, у зв'язку із чим укладення зазначених договорів спрямовано на те, щоб в подальшому недобросовісно і непропорційно розділити спільне майно.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договори позики, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 16 вересня 2010 року, 28 жовтня 2013 року та 16 січня 2015 року недійсними.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що договір позики є недійсним з підстав його фіктивності .
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із фіктивності вчиненого правочину.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та в цій частині ухвалено нове судове рішення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договорів позики недійсними задоволено.
Визнано недійсними договори позики, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 16 вересня 2010 року в розмірі 30 230 доларів США, що еквівалентно 749 999 гривень; від 28 жовтня 2013 року в розмірі 320 000 доларів США, що еквівалентно 7 929 600 гривень; від 16 січня 2015 року в розмірі 5 050 000 гривень.
В решті рішення залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив із того, що відповідно до пункту 8 статті 8 ЦК України, частини другої статті 65 СК України на здійснення правочину щодо отримання позики ОСОБА_3 мав отримати згоду дружини ОСОБА_4 , оскільки отримані ним кошти за договором позики відповідно до частини третьої статті 61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_2 згоди на укладення договору позики її чоловіком ОСОБА_3 в інтересах сім'ї . Сукупність дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідчать про їх недобросовісність при укладенні договору позики, що, відповідно до частини першої статті 203 ЦК України є підставою для визнання зазначеного правочину недійсним. За таких підстав суд дійшов висновку, що зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню з інших підстав.
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про проведення підготовчих дій та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, колегія суддів встановила відсутність підстав, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України.
Тому колегія суддів, з урахуванням категорії та складності справи, призначає справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
Керуючись статтею 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договорів позики недійсними призначити до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук