Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 415/4078/17
провадження № 61-10421св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» на рішення Апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Дронської О. І., Карташова О. Ю., Яреська А. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» (далі - ПАТ «Луганськгаз») про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона працювала старшим майстром служби внутрішньобудинкових систем газопостачання Лисичанського міжрайонного управління з експлуатації газового господарства ПАТ «Луганськгаз» (далі - Лисичанське МРУЕГГ ПАТ «Луганськгаз»).
22 червня 2017 року в кабінеті заступника голови правління з безпеки ПАТ «Луганськгаз» ОСОБА_2 , перебуваючи в стані сильного емоційного напруження та душевного хвилювання, вона вимушена була під тиском ОСОБА_2 написати заяву про звільнення за власним бажанням, зазначивши в заяві дату звільнення 26 червня 2017 року, хоча жодних підстав для неможливості продовжувати роботу не існувало. Звільнення вона не бажала та знала, що може протягом двох тижнів відкликати цю заяву, а тому в той же день подала заяву на ім'я в.о. начальника управління Лисичанського МРУЕГГ ОСОБА_4 про відкликання попередньої заяви про звільнення, яку просила вважати недійсною.
Одник, незважаючи на подану нею заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, наказом від 22 червня 2017 року № 100-ОС її звільнено за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України.
Зазначала, що зазначений наказ про її звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню із поновленням її на роботі.
Крім того, вважала, що не заслуговує на увагу твердження в.о. начальника управління Лисичанського МРУЕГГ ОСОБА_4 у повідомленні від 26 червня 2017 року № 574 про те, що її заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням не може бути задоволена з тих підстав, що на її посаду вже запрошено іншого працівника ПАТ «Луганськгаз» в порядку переведення, відповідно до частини четвертої статті 24 КЗпП України, оскільки заяви про звільнення та про відкликання заяви вона написала в один і той же день - 22 червня 2017 року і строк її попередження про звільнення не сплив.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ від 22 червня 2017 року № 100-ОС про її звільнення за власним бажанням, згідно зі статтею 38 КЗпП України; поновити її на посаді старшого майстра служби внутрішньобудинкових систем газопостачання Лисичанського МРУЕГГ ПАТ «Луганськгаз» та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 червня 2017 року по 23 жовтня 2017 року в сумі 19 080,60 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 06 листопада 2017 року у складі судді Фастовця В. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника.
Позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган примусив її подати заяву про звільнення за власним бажанням. На момент відкликання ОСОБА_1 заяви про звільнення, відповідачем вже було запрошено на вакантну посаду працівника з іншого підприємства ТОВ «Луганськгаз Збут» - ОСОБА_3 та отримано згоду керівника цього підприємства на її звільнення у порядку переведення до ПАТ «Луганськгаз».
Крім того, заява ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення була подана не 22 червня 2017 року, а наступного робочого дня - 26 червня 2017 року, з урахуванням чотириденного робочого тижня на підприємстві, оскільки в.о. начальника Лисичанського МРУЕГГ ПАТ «Луганськгаз» ОСОБА_4 отримав цю заяву тільки 26 червня 2017 року, а не 22 червня 2017 року, що вбачається з дати під його резолюцією на цьому листі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Луганськгаз» від 22 червня 2017 року № 100-ОС про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого майстра служби внутрішньобудинкових систем газопостачання Лисичанського МРУЕГГ ПАТ «Луганськгаз».
Стягнуто з ПАТ «Луганськгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 червня 2017 року по 23 жовтня 2017 року у розмірі 19 080,60 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявою про відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 скористалась своїм правом, передбаченим статтею 38 КЗпП України, щодо відкликання заяви про звільнення, оскільки зазначена заява була подана до передбаченої дати звільнення - 26 червня 2017 року та підтвердила своє бажання продовжувати працювати, а тому, звільняючи позивача за власним бажанням на підставі заяви, яка позивачем була відкликана, роботодавець допустив порушення вимог трудового законодавства України, що є підставою для визнання незаконним та скасування наказу відповідача про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням та поновлення останньої на роботі, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2017 року ПАТ «Луганськгаз» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ПАТ «Луганськгаз» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про порушення вимог трудового законодавства України при звільненні позивача.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач написала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з метою уникнути відповідальності за винні дії.
Крім того, заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням була подана позивачем 26 червня 2017 року, а не 22 червня 2017 року, як помилково вважав апеляційний суд.
При цьому задоволення заяви позивача про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням призвело б до порушення права ОСОБА_3 на працевлаштування до ПАТ «Луганськгаз» та спричинило б порушення трудових прав останньої.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом відповідача від 02 березня 1999 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до філії Лисичанського МРУЕГГ ПАТ «Луганськгаз» на посаду слюсаря з експлуатації та ремонту газового обладнання другого розряду.
З 02 березня 1999 року позивач працювала в Лисичанському МРУЕГГ на різних посадах.
З 01 серпня 2012 року ОСОБА_1 працювала на посаді старшого майстра служби внутрішньо будинкових систем газопостачання Лисичанського МРУЕГГ.
22 червня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням з 26 червня 2017 року без відпрацювання.
22 червня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, в якій просила вважати недійсною її заяву про звільнення від 22 червня 2017 року, оскільки така написана під примусом.
Наказом відповідача від 22 червня 2017 року № 100-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади старшого майстра служби внутрішньобудинкових систем газопостачання з 26 червня 2017 року за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України.
Відповідно до листа відповідача від 26 червні 2017 року ОСОБА_1 була повідомлена в.о. начальника управління Лисичанського МРУЕГГ ОСОБА_4. про те, що її заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 22 червня 2017 року задоволенню не підлягає, оскільки ПАТ «Луганськгаз» на її посаду запрошено особу в порядку переведення з іншого підприємства, відповідно до частини четвертої статті 24 КЗпП України, яка має приступити до роботи після звільнення ОСОБА_1 .
Також установлено, що 22 червня 2017 року, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 , в.о. начальника Лисичанського МРУЕГГ ОСОБА_4 звернувся з листом про сприяння із заповнення зазначеної вакансії до в.о. голови правління ПАТ «Луганськгаз» ОСОБА_5.
22 червня 2017 року ПАТ «Луганськгаз» звернулось до керівника ТОВ «Луганськгаз Збут» для отримання погодження на звільнення ОСОБА_3 .
Директор ТОВ «Луганськ Збут» листом від 22 червня 2017 року надав згоду на звільнення ОСОБА_3 на підставі частини п'ятої статті 36 КЗпП України, зазначивши, що у зв'язку з необхідністю передачі справ та матеріальних цінностей, ОСОБА_3 визначено дату звільнення - 06 липня 2017 року, за її згодою.
Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 22 червня 2017 року остання просить звільнити її на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням у ПАТ «Луганськгаз» 06 липня 2017 року.
Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 04 липня 2017 року остання повідомляє директора ТОВ «Луганськгаз Збут» ОСОБА_6 про те, що відкликає раніше подану заяву від 22 червня 2017 року про своє звільнення на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням у ПАТ «Луганськгаз». Питання її звільнення просить вирішити після її виходу з чергової відпустки.
Листом директора ТОВ «Луганськгаз Збут» ОСОБА_6 від 04 липня 2017 року повідомлено голову правління ПАТ «Луганськгаз» про те, що термін вивільнення ОСОБА_3 перенесено у зв'язку з наданням їй щорічної оплачуваної відпустки відповідно до її вивільнення. Про дату звільнення ОСОБА_3 буде повідомлено додатково.
Згідно з листом в.о. начальника Лисичанського МРУЕГГ ОСОБА_4 , останній просить в.о. Голови правління ПАТ «Луганськгаз» ОСОБА_5 на підставі вільної вакансії старшого майстра служби ВДСГ перевести тимчасово на вакантну посаду в.о. старшого майстра служби ВДСГ Лисичанського МРУЕГГ ОСОБА_7 з 27 червня 2017 року по 31 липня 2017 року включно.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 43-1, підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Судом установлено, що ОСОБА_1 22 червня 2017 року подала заяву про звільнення із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 26 червня 2017 року без відпрацювання.
Положення статті 38 КЗпП України передбачає дві групи обставин, за яких працівник вправі вимагати розірвання трудового договору без встановленого законом двотижневого строку, а роботодавець зобов'язаний звільнити працівника з визначеної останнім дати: за наявності підстав, які унеможливлюють подальше продовження роботи, та у випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
За відсутності причин, які вказують про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк роботи після подання працівником заяви про звільнення в межах двотижневого строку.
З огляду на вищезазначені вимоги трудового законодавства України та з урахуванням того, що у заяві позивача про звільнення з роботи від 22 червня 2017 року не зазначені жодні поважні причини, які б вказували на відсутність потреби попереджати роботодавця за два тижні про наступне звільнення, у відповідача не було права та обов'язку для звільнення позивача з роботи саме з дати, зазначеної у заяві, - 26 червня 2017 року (перший робочий день після 22 червня 2017 року).
Крім того, у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України).
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору, суди повинні з'ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
У справі, що переглядається, установлено, що 22 червня 2017 року, тобто у день подачі заяви про звільнення, ОСОБА_1 повідомила відповідача про відкликання раніше поданої заяви про звільнення, подавши відповідну заяву, яка зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції 22 червня 2017 року за вх.№ 546.
Отже, позивач реалізовувала своє право на відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, передбачене статтею 38 КЗпП України, оскільки зазначена заява була подана до передбаченої дати звільнення - 26 червня 2017 року та позивач підтвердила своє бажання продовжувати працювати і відповідно до встановленого на Лисичанському МРУЕГГ графіка роботи своєчасно та з наміром працювати вийшла на роботу 26 червня 2017 року.
Установивши на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, порушення роботодавцем вимог трудового законодавства України під час звільнення позивача, апеляційний суд дійшов правильного висновку про незаконне звільнення позивача, а тому правильно визнав незаконним та скасував наказ відповідача про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням та поновив останню на роботі.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач написала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з метою уникнути відповідальності за винні дії, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як установлено апеляційним судом, до позивача не було застосовано будь-яких дисциплінарних стягнень за наслідками перевірки діяльності Лисичанського МРУЕГГ, відповідно до акта від 14 грудня 2016 року.
Доводи касаційної скарги про те, що заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням була подана 26 червня 2017 року, а не 22 червня 2017 року, спростовуються матеріалами справи, а саме заявою позивача про відкликання раніше поданої заяви про звільнення, яка датована 22 червня 2017 року та зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції 22 червня 2017 року за вх.№ 546.
Доводи касаційної скарги щодо неможливості ОСОБА_1 продовжити роботу з тих підстав, що на її місце запрошено іншого працівника, є безпідставними, з огляду на таке.
Так, частиною п'ятою статті 24 КЗпП України встановлено, що особі, запрошеній на роботу в порядку переведення за погодженням між керівниками підприємств, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Статтею 32 КЗпП України встановлено, що переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію (далі - підприємство) допускається тільки за згодою працівника.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України переведення працівника за його згодою на інше підприємство є підставою припинення трудового договору. У зв'язку з цим на новій роботі працівник укладає інший трудовий договір. При цьому ініціатором переведення може бути як сам працівник, так і власник підприємства або уповноважений ним орган, зацікавлений у переведенні працівника.
Вище вказана норма трудового законодавства передбачає можливість припинення трудового договору в порядку переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію чи в зв'язку з переходом на виборну посаду за наявності певних умов, а саме: згоди працівника на переведення, угода між власниками або керівниками зацікавлених підприємств (того, на якому працює особа і того, куди він має намір перевестися), наказ за попереднім місцем роботи про переведення, а також наказ про прийняття на роботу за новим місцем роботи.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення, - з першого робочого дня наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи
(якщо була обумовлена інша дата - з цієї дати) (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
У справі, що переглядається, установлено, що 22 червня 2017 року позивач подала роботодавцю заяву про відкликання її заяви від 22 червня 2017 року про звільнення за власним бажанням з 26 червня 2017 року і 22 червня 2017 року, тобто передчасно, роботодавець видав наказ про її звільнення, цього ж дня направив запит до керівника ТОВ «Луганськгаз Збуд» для отримання погодження на звільнення ОСОБА_3 і у цей же день директор ТОВ «Луганськгаз Збуд» надав згоду на звільнення ОСОБА_3 на підставі частини п'ятої статті 36 КЗпП України, зазначивши, що у зв'язку з необхідністю організації передачі справ та матеріальних цінностей ОСОБА_3 їй визначено дату звільнення - 06 липня 2017 року, за її згодою. Цього ж дня - 22 червня 2017 року, ОСОБА_3 подала заяву про звільнення її на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до ПАТ «Луганськгаз» 06 липня 2017 року, яку 04 липня 2017 року відкликала.
Отже, посилання у касаційній скарзі на частину четверту статті 24 КЗпП України про те, що особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 , яка була запрошена на роботу в порядку переведення з ТОВ «Луганськгаз Збуд», висловила свою згоду на переведення її на посаду позивача 22 червня 2017 року, тобто у день коли позивач вже подана заяву про відкликання її заяви від 22 червня 2017 року про звільнення за власним бажанням з 26 червня 2017 року. При цьому 04 липня 2017 року ОСОБА_3 відкликала свою заяву від 22 червня 2017 року про звільнення її на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до ПАТ «Луганськгаз», відповідно, не була звільнена з ТОВ «Луганськгаз Збуд» в порядку переведення.
Відповідач не надав суду доказів, що на посаду позивача було прийнято за договором іншу особу - ОСОБА_3 , за запрошенням у порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками відповідно до частини четвертої статті 24 КЗпП України.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявність згоди ОСОБА_3 на звільнення згідно з пунктом п'ятим частини першої статті 36 КЗпП України, без безпосереднього звільнення останньої у відповідному порядку (наявність наказу про звільнення), не може вважатися підставою для відмови у реалізації безумовного права робітника подати заяву про відкликання своєї заяви про звільнення до закінчення строку попередження, оскільки продовженням роботи позивача не порушуються захищені законом трудові права ОСОБА_3 .
Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Так, статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).
Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника, (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції правильно визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк