Ухвала
16 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 640/7711/19
провадження № 61-6582ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Харківобленерго» про усунення перешкод у здійсненні права користування майном,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Харківобленерго» (далі - АТ «Харківобленерго») про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим що, що він із ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі із 02 вересня 1995 року по 09 жовтня 2007 року За договором купівлі-продажу від 10 серпня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В., на його ім'я придбаний житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 листопад 2011 року право власності на 1/2 частини вказаного житлового будинку визнано за ОСОБА_2 . Відповідно до акту обстеження КПП «По обслуговуванню приватних домоволодінь і зелених насаджень Київського району» від 31 травня 2012 року відсутність газопостачання та не проживання у будинку тривалий час призвело до руйнування будівельних конструкцій, у зв'язку з чим, комісією рекомендовано здійснити ремонтно-будівельні роботи із заміною віконних та дверних блоків, штукатурні роботи, відновити електропроводку та газопостачання. Він виконує усі ці приписи. З моменту набуття права власності ОСОБА_2 про будинок не дбає, а лише чинить йому перешкоди у користуванні будинком. У нього виникла проблема із відновленням електропроводки. 30 серпня 2018 року робітником Центрального районного відділу енергозбуту AT «Харківобленерго» у житловому будинку здійснена заміна старого лічильника на новий, який встановлений на аварійній стіні і підключений до старої електропроводки, що унеможливило користування електроенергією. Він звертався до АТ «Харківобленерго» про перенесення лічильника у безпечне місце, однак це залишилось без належного реагування. Причиною цього АТ «Харківобленерго» вказує на відсутність у нього договору про користування електричною енергією та письмової згоди іншого співвласника, яким є ОСОБА_2 . Отримати таку згоду від неї він не в змозі, оскільки між ними склалися ворожі відносини, вони не спілкуються.
Враховуючи викладене, позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні його права як власника житлового будинку АДРЕСА_1 , зобов'язавши AT «Харківобленерго» укласти з ним договір про користування електричною енергією та відновити електропостачання без згоди на це співвласника ОСОБА_2 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано АТ «Харківобленерго» укласти із ОСОБА_1 договір про користування електричною енергією та відновити електропостачання за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди співвласника ОСОБА_2 . Стягнуто із АТ «Харківобленерго» та ОСОБА_2 на користь держави з кожного судовий збір у розмірі 384,20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив із того, що відповідачі порушують права ОСОБА_1 як співвласника житлового будинку житловий щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Постановою Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ «Харківобленерго» задоволено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за адресою: АДРЕСА_1 , вже укладено договір із ОСОБА_2 , який є чинним, та жодною зі сторін не було ініційовано його розірвання, тоді як укладення декількох договорів про постачання електричної енергії щодо однієї і тієї самої електроустановки не передбачено чинним законодавством України.
02 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи те, що касаційна скарга подана 02 квітня 2020 року, тому вона підлягає розгляду відповідно до положень ЦПК України в редакції Закону № 460-ІХ.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Харківобленерго» про усунення перешкод у здійсненні права користування майном вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ступак