Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 201/3827/16-ц
провадження № 61-18805св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року
у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Городничої В. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»
(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про стягнення збитків.
Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2015 року між ним та
ОСОБА_2 укладений поворотної фінансової допомоги договір
№ ФП-01-2/2015. В момент укладання договору він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти, відповідно до умов договору.
Зазначав, що він є VIP-клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» та власником карткового рахунку і відповідно держателем картки MasterCard Platinum
№ НОМЕР_1 , імітованої на його ім'я. 25 червня 2015 року вищевказану карту заблоковано, і відповідно був відсутній доступ до грошових коштів. Фактично банк в односторонньому порядку припинив виконання своїх зобов'язань з обслуговування карткового рахунку. Банк не попередив його про блокування карткових рахунків. Він неодноразово письмово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» для врегулювання спору, що виник, проте це не дало результату. У липні 2015 року у зв'язку із закінченням строку дії картки банк автоматично імітував на його ім'я нову платіжну картку MasterCard Platinum № НОМЕР_2 , але зазначений картковий рахунок також є заблокований та не дає йому, як споживачу, користуватись банківським продуктом.
06 жовтня 2015 року для виконання зобов'язань перед ОСОБА_2
в частині повернення запозичених грошових коштів у розмірі 450 000,00 грн та припинення нарахування штрафних санкцій за договором, він уклав нотаріальний договір позики грошових коштів з позичальником
ОСОБА_3 в розмірі 434 000,00 грн. 09 жовтня 2015 року він за розпискою повернув за договором суму позикових грошових коштів
ОСОБА_2 , але у зв'язку з простроченням зобов'язання за договором
в частині повернення основної суми боргу в розмірі 450 000,00 грн, останній нарахував йому штрафні санкції у розмірі 211 450,50 грн, які стягнуто рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року.
Вважав, що дії ПАТ КБ «ПриватБанк» стосовно нього в частині здійснення перешкод у користуванні його грошовими коштами, що знаходяться на рахунку у банку на платіжній картці MasterCard Platinum
№ НОМЕР_2 , призвели до спричинення йому збитків у розмірі 211 450,50 грн.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь матеріальну шкоду - грошові кошти у розмірі 211 450,50 грн.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2017 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму збитків у розмірі 211 450,50 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 10 липня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року касаційну скаргу
ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що законом не передбачена цивільно-правова відповідальність банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу за блокування карткового рахунку відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а також законом не передбачена відповідальність банку
у вигляді збитків за правочином з третіми особами, а отже, відсутні підстави для стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» шкоди у вигляді збитків у сумі
211 450,50 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня
2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі належних доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що протиправна поведінка ПАТ КБ «ПриватБанк» позбавила його як сторону в цивільному зобов'язанні можливості належного виконання такого зобов'язання та спричинило настання негативних наслідків у вигляді нарахування штрафних санкцій. Вважає, що діями банку йому завдано реальної шкоди (збитків) у сумі 211 450,50 грн.
Відзив на касаційну скаргу учасників справи
У листопаді 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є VIP-клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» та власником карткового рахунку та відповідно держателем картки MasterCard Platinum
№ НОМЕР_1 , імітованої на його ім'я.
01 лютого 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір № ФП-01-2/2015 поворотної фінансової допомоги. В момент укладання договору позивач отримав від ОСОБА_2 грошові кошти, відповідно до умов договору.
Згідно із пунктами 1.3-1.5 вказаного договору фінансова допомога надавалась у розмірі 450 000 грн, строком до 25 червня 2015 року. При закінченні строку, вказаного в пункту 1.4. цього договору, відповідач був зобов'язаний повернути фінансову допомогу в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позикодавця або в готівковій формі.
Відповідно до пунктів 4.2-4.3 зазначеного договору поворотної фінансової допомоги, у разі несвоєчасного повернення грошових коштів позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу. При затриманні повернення грошових коштів позичальником більше 30 календарних днів з дня настання строку, передбаченого пунктом 1.4 цього договору, позикодавець має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості перед позикодавцем. У разі затримання повернення грошових коштів позичальником більш 90 календарних днів з дня настання строку, передбаченого пунктом 1.4 договору, позикодавець має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості перед позикодавцем.
25 червня 2015 року банк заблокував картку ОСОБА_1 MasterCard Platinum № НОМЕР_1 . Про блокування карткових рахунків банк
не попередив позивача.
У липні 2015 року у зв'язку зі спливом строку дії картки банк автоматично імітував на ім'я ОСОБА_1 нову платіжну картку MasterCard Platinum
№ НОМЕР_2 . Але картковий рахунок теж був заблокований, що позбавило його можливості користуватись банківським продуктом.
06 жовтня 2015 року для виконання зобов'язань перед ОСОБА_2 щодо повернення коштів у розмірі 450 000,00 грн і припинення нарахування штрафних санкцій за договором, позивач уклав нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів з ОСОБА_3 на суму 434 000,00 грн.
09 жовтня 2015 року ОСОБА_1 повернув кошти ОСОБА_2 , про що складена розписка. Але у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань, ОСОБА_2 нарахував ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі
211 450,50 грн, які було стягнуто рішенням Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року (а.с. 25-27 т. 1).
11 лютого 2016 року ОСОБА_1 на виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року з метою недопущення примусового його виконання і понесення додаткових витрат, перерахував на рахунок ОСОБА_2 кошти у розмірі 211 450,50 грн згідно
з платіжним дорученням від 11 лютого 2016 року № 9 (а.с. 39 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі пунктом 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або закономчи судом у визначених закономвипадках.
Заявляючи вимоги про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» матеріальної шкоди - грошових коштів у розмірі 211 450,50 грн, позивач просив стягнути її на підставі статті 22 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі
є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними
і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, а на позивача покладається обов'язок довести наявність заподіяної шкоди та її розмір.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).
Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), ступінь її вини
у розумінні статті 1193 ЦК України.
При цьому встановлення прямого причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони
є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є VIP-клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» та власником карткового рахунку та відповідно держателем картки MasterCard Platinum № НОМЕР_1 , імітованої на його ім'я.
01 лютого 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір № ФП 01-2/2015 поворотної фінансової допомоги у розмірі 450 000 грн, строком до 25 червня 2015 року.
25 червня 2015 року картку ОСОБА_1 MasterCard Platinum
№ НОМЕР_1 без попередження позивача банк заблокував.
09 жовтня 2015 року ОСОБА_1 повернув кошти ОСОБА_2 , про що складена розписка. Але у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань, ОСОБА_2 нарахував ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі
211 450,50 грн, які було стягнуто рішенням Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року (а.с. 25-27 т. 1).
11 лютого 2016 року ОСОБА_1 на виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року з метою недопущення примусового його виконання і понесення додаткових витрат, перерахував на рахунок ОСОБА_2 кошти у розмірі 211 450,50 грн платіжним дорученням від 11 лютого 2016 року № 9 (а.с. 39 т. 1).
Саме цю суму штрафних санкцій ОСОБА_1 розцінює як збитки, завдані ПАТ КБ «ПриватБанк» внаслідок блокування картки, оскільки блокування картки ОСОБА_1 банком здійснено 25 червня 2015 року (в останній день виконання зобов'язань перед ОСОБА_2 ).
Позивач посилався на те, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/15998/15-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого
2017 року, дії ПАТ КБ «ПриватБанк» визнано неправомірними та незаконними і зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди
в користуванні грошовими коштами, що знаходяться на платіжній картці позивача MasterCard Platinum № НОМЕР_2 шляхом її негайного розблокування.
Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Згідно з частинами восьмою та десятою статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб'єкти первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноважений орган є відповідальними за дотримання видів та умов застосування санкцій, що передбачені у вищезазначеному переліку.
Зупинення фінансових (фінансової) операцій (операції) відповідно до частин першої-третьої, п'ятої цієї статті, частини третьої статті 23 цього Закону не є підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності суб'єкта первинного фінансового моніторингу та його посадових осіб за порушення умов відповідних правочинів.
Отже, зупинення фінансових (фінансової) операцій (операції) відповідно до частин першої - третьої та п'ятої статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» не є підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності банку у вигляді збитків за правочином його клієнта
з третіми особами.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що не встановлено прямого зв'язку між блокуванням картки ПАТ КБ «ПриватБанк» і сумою збитків саме у такому розмірі 211 450,50 грн, яка нарахована позивачеві третьою особою на підставі укладеного між ними договору, учасником якого банк не був. При цьому позивачем самостійно обрано такий спосіб виконання своїх зобов'язань, а також строк їх виконання, а отже, витрати, понесені позивачем на виконання рішення Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року, не є збитками у розумінні положень статті 22 ЦК України.
Також судами правильно зазначено, що позивач у своїй діяльності не був обмежений використанням лише коштів, що зберігалися на картці MasterCard Platinum № НОМЕР_1 , що обслуговувалась ПАТ КБ «Приватбанк», при цьому, ані договором про надання фінансової допомоги від 01 лютого 2015 року з ОСОБА_2 , ані законом не передбачено обов'язок здійснювати розрахунки виключно за допомогою конкретного засобу платежу, а не будь-яким іншим способом, передбаченим Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Крім того, згідно з укладеним між позивачем та ОСОБА_2 договором позики від 01 лютого 2015 року, позивач зобов'язувався повернути позику
в строк до 25 червня 2015 року. А його картку заблоковано відповідачем
25 червня 2015 року.
Посилання заявника на те, що протиправна поведінка ПАТ КБ «ПриватБанк» позбавила його як сторону в цивільному зобов'язанні можливості
належного виконання такого зобов'язання та спричинило настання негативних наслідків у вигляді нарахування штрафних санкцій,
є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, заявником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для стягнення
з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди - грошових коштів у розмірі 211 450,50 грн.
Доводи наведенні в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня
2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк