Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа №488/1416/15-ц
провадження №61-6444св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року у складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисерка П. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2006 року, станом 17 березня 2015 року, на загальну суму - 28 278,30 доларів США, що еквівалентно 628 909,39 грн, з яких: 25 618,83 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 999,12 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 341,35 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 319 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором.
Позов мотивовано тим, що 23 листопада 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 32 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком повернення кредитних коштів до 22 листопада 2026 року включно.
В порушення умов договору ОСОБА_1 належним чином взятих на себе зобов'язань не виконував, у зв'язку із чим, станом на 17 березня 2015 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 28 278,30 доларів США, що еквівалентно 628 909,39 грн. з яких: 25 618,83 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 999,12 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 341,35 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 319 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Посилаючись на наведені обставини, банк просив стягнути вказану заборгованість з відповідача в судовому порядку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2006 року станом 17 березня 2015 року на загальну суму 28 278,30 доларів США, що складає еквівалент - 628 909,39 грн, з яких: 25 618,83 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 999,12 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 341,35 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 319 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань виникла заборгованість за кредитним договором, що є достатньою підставою для дострокового стягнення з відповідача кредитної заборгованості відповідно до положень статей 611, 615 ЦК України, частини другої статті 1050 ЦК України.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Корабельного районного суду
м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення апеляційного суду скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення комісії скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу, процентів, пені та судових витрат змінено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 27 617,95 доларів США, що еквівалентно 614 223,21 грн заборгованості за основною сумою кредиту та процентами за користування кредитними коштами (25 618,83 доларів США - заборгованість за основною сумою кредиту, що еквівалентно 569 762,77 грн та 1 999,12 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, що еквівалентно 44 460,43 грн), а також 7 094,56 грн пені.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 3 520,92 грн судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно пункту 2.2.10 укладеного між сторонами у простій письмовій формі кредитного договору, позичальник зобов'язується при настанні випадків, передбачених пунктом 2.3.3 даного договору, достроково погасити заборгованість перед банком в повному обсязі.
Одним з випадків, передбаченим пунктом 2.3.3 договору є порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами даного договору.
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами. Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Розмір, умови надання та повернення грошових коштів, сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, а також інша відповідальність за порушення виконання зобов'язання, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.
Факт неналежного виконання кредитних зобов'язань та наявність кредитної заборгованості відповідачем не спростовано.
Виходячи з факту порушення позичальником зобов'язань по кредитному договору, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку 25 618,83 доларів США - заборгованість за основною сумою кредиту, що еквівалентно 569 762,77 грн та 1 999,12 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, що еквівалентно 44 460,43 грн.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про визначення пені в іноземній валюті та виходив з того, що пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні, зокрема, що передбачено умовами укладеного між сторонами договору (пункт 4.1). При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент прострочення зобов'язання, а не визначенням гривневого еквіваленту.
У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції визначив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку в сумі 7 094,53 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії, апеляційний суд виходив з того, що банк нарахував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, що є незаконним, а отже нарахована комісія у розмірі 341,35 доларів США стягненню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки відповідності кредитного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Судами не враховано положення законодавства щодо дійсності кредитного договору, зокрема, що саме договір кредиту є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, а не анкета-заява, яка є формою переддоговірної роботи та не тягне за собою жодних правових наслідків.
Апеляційний суд безпідставно відхилив доводи відповідача про наявність розбіжностей в договорі щодо кінцевого строку повернення коштів з тих підстав, що банк пред'явив вимоги про дострокове стягнення заборгованості за договором. Судом не було враховано, що погашення тіла кредиту знаходиться в прямій залежності від строку на який видано був кредит.
Заявник посилається на те, що за кредитним договором сплачував суми у більшому розмірі, ніж становив щомісячний платіж, але у зв'язку з неправильним розподілом коштів з платежу (на тіло кредиту, відсотки, та комісію), при погашені вся сума йшла на погашення відсотків розрахованих в автоматичній системі банку на 20 років, а на тіло кредиту погашення йшло меншою сумою.
Таким чином, якщо б банком був вказаний строк кредитування згідно умов договору 10 років, то тіло кредиту було б погашено у більшій частині, ніж погашалось.
Позивачем не були виконані вимоги закону, а саме - до укладання договору позичальнику не була надана інформація про умови кредитування в повному обсязі
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, АТ «ПриватБанк», заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом доводів касаційної скарги відповідач не погоджується та оскаржує судові рішення виключно в частині задоволення позову про стягнення з нього заборгованості по кредитному договору, у зв'язку з чим Верховний Суд переглядає судові рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, викладених у касаційній скарзі.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом з тим, презумпцію правомірності, укладеного між сторонами кредитного договору, укладеного з ОСОБА_1 під час розгляду справи не спростовано.
Встановивши обставини укладення між банком та відповідачем кредитного договору, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що за умов неспростування презумпції правомірності правочинів та доведеності факту існування між сторонами грошового зобов'язання, воно має виконуватись належним чином обома сторонами.
Внаслідок неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, що відповідно до статті 1050 ЦК України надало банку право вимагати від позичальника дострокового погашення позики і сплати процентів.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позичальник зобов'язаний сплатити банку суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 25 618,83 доларів США, що еквівалентно 569 762,77 грн та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1 999,12 доларів США, а також пені у розмірі 7 094,56 грн.
Заборгованість саме у такому розмірі підтверджується матеріалами справи та наданим банком розрахунком, який під час розгляду справи відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано.
Доводи касаційної скарги про ненадання судаминалежної оцінки відповідності кредитного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», є необґрунтованими та є аналогічними аргументам апеляційної скарги та належним чином перевірені апеляційним судом, який виходив з того, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, а отже є безпідставними доводи відповідача щодо порушення його права, як споживача.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не були виконані вимоги закону, а саме - до укладання договору позичальнику не була надана інформація про умови кредитування в повному обсязі, спростовуються матеріалами справи, зокрема змістом анкети - заяви від 07 листопада 2006 року, відповідно до якої, перед укладенням кредитного договору відповідач був ознайомлений та згодний із умовами кредитування, які були наданні йому в письмовій формі.
Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про відсутність підстав для покладення на нього ( ОСОБА_1 ) відповідальності за кредитним договором, зокрема щодо стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту та процентів, оскільки, на його думку, зарахування сплачуваних щомісячних платежів по кредиту здійснювалось банком неправильно.
Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки усправі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Оскільки у переважній більшості усі аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду та суду першої інстанції у не скасованій і незміненій апеляційним судом частині.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду (у нескасованій та незміненій апеляційним судом частині) - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року у нескасованій та незміненій апеляційним судом частині, постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська