Ухвала
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 296/12582/18
провадження № 61-2969ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Житомирське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Крейдіна Сергія Олександровича на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 червня 2019 року у складі судді Коваленко В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Житомирське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», в якому просила визнати незаконним і скасувати наказ Житомирського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» від 26 листопада 2018 року № 682-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на посаді провідного ревізора відділу ревізій та контролю філії - Житомирського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 27 листопада 2018 року по 18 лютого 2019 року в розмірі 23 632,77 грн, та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 23 632,77 грн.
Позов обґрунтовано тим, що з 01 липня 2009 року ОСОБА_1 працювала на посаді провідного ревізора відділу ревізій та контролю філії - Житомирського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк». Наказом від 05 вересня 2018 року № 516-к ОСОБА_1 попереджена про звільнення та 26 листопада 2018 року звільнена із займаної посади наказом № 682-к у зв'язку з скороченням штату працівників, за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Позивач зазначала, що вважає своє звільнення незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки безперервно працювала у банківській установі з 29 травня 1991 року по день звільнення, що, на її думку, є безумовною підставою для надання їй переваги для залишення на роботі при скороченні чисельності працівників. При попередженні про звільнення відповідач пропонував їй посади, але вони не були рівнозначними займаній нею посаді та знаходилися в інших регіонах. Усупереч трудовому законодавству, роботодавець не звертався до профспілкової організації та згоди на її звільнення не отримував. Вважає, що насправді скорочення штату працівників не відбулося, оскільки скорочена лише її посада. Через незаконне звільнення зазнала моральної шкоди, яка полягає у втраті нормальних життєвих зв'язків та погіршення стану здоров'я.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з додержанням відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України, позивачем не доведено обставини на які вона посилалась у позовній заяві.
10 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - Крейдін С. О. засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року з пропуском строку на касаційне оскарження, встановленого статтею 390 ЦПК України.
До касаційної скарги представник ОСОБА_1 - Крейдін С. О. додав: копію конверта апеляційного суду про направлення оскаржуваної постанови зі штрихкодовим ідентифікатором № 1000812391929, витяг з офіційного веб-сайту Акціонерного товариства «Укрпошта», згідно з яким ОСОБА_1 отримала копію оскаржуваної постанови 10 січня 2020 року, проте клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не заявляв.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року касаційну залишено без руху для усунення виявлених недоліків до 24 березня 2020 року, але не більше десяти днів з дня вручення ухвали, запропоновано скаржнику: звернутись до суду з заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, подати касаційну скаргу в новій редакції, оформлену відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України та сплатити судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.
Копії вказаної ухвали направлено на поштові адреси ОСОБА_1 та її представника - адвоката Крейдіна С. О., указані в касаційній скарзі.
07 березня 2020 року указана ухвала Верховного Суду отримана ОСОБА_1 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
10 березня 2020 року указана ухвала Верховного Суду отримана Крейдіним С. О. , що також підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
За даними автоматизованої системи діловодства станом на 14 квітня 2020 року матеріали на усунення недоліків касаційної скарги до Верховного Суду не надходили.
Таким чином, вимоги ухвали Верховного Суду від 24 лютого 2020 року про залишення касаційної скарги без руху у встановлений строк заявником та її представником не виконано.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у контексті Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії»).
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява №23436/03).
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Заявник не продемонструвала готовність брати участь у розгляді справи, подавши касаційну скаргу, не цікавилась результатом її розгляду. Після отримання ухвали Верховного Суду від 24 лютого 2020 року про залишення касаційної скарги без руху, заявником та її представником не вчинено жодних дій для усунення недоліків касаційної скарги, вимоги ухвали суду заявником не виконано.
Враховуючи те, що у встановлений судом строк ОСОБА_1 та її представником - Крейдіним С. О. недоліки касаційної скарги не усунуто, зокрема, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 4 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Крейдіна Сергія Олександровича на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик