Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 331/6788/13-ц
провадження № 61-37086св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Вишняков Дмитро Олександрович, на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів:
Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом(далі - Закон України № 460-IX).
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 03 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 40 000 дол. США зі сплатою 5,99 % річних та FIDR на строк до 03 вересня 2023 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 03 вересня
2008 року.
Між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 29 квітня 2013 року укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого позивач прийняв право вимоги за вищевказаним кредитним договором
від 03 вересня 2008 року за всіма платежами, зокрема за основним боргом, процентами та пенею.
Банк належним чином виконав свої зобов'язання та видав кредитні кошти, проте позичальник належним чином не виконав своє зобов'язання за кредитним договором, несвоєчасно та не в повному обсязі погашав кредит та відсотки за користування кредитом, тому станом на 16 липня 2013 року утворилася заборгованості у розмірі 329 909,55 грн, з яких: 34 595,95 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом
на 16 липня 2013 року становить 276 525 грн - тіло кредиту; 3 764,15 дол. США, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2013 року становить
30 086,85 грн - відсотки, нараховані відповідно до пункту 1.4.1 кредитного договору; 23 328,93 грн - пеня, нарахована відповідно до пункту 4.1.1 кредитного договору на прострочену заборгованість в розмірі 1 % за період з 29 квітня 2013 року до 16 липня 2013 року.
На підставі викладеного ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 329 909,55 грн.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя
від 03 грудня 2013 року (в складі судді Смолки І. О.) позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором
від 03 вересня 2008 року в розмірі 329 909,55 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на користь
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 3 441 грн.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого договором поруки, тому виникла заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 23 червня
2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 23 червня 2017 року про виправлення описки, (в складі судді Скользнєвої Н. Г.) заочне рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 грудня 2013 року скасовано, справу призначено до розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява
ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду є обґрунтованою та містить заперечення, які слід ретельно дослідити у судовому засіданні, що у свою чергу, може суттєво вплинути на ухвалене судом заочне рішення. Відповідач та його представник не були присутніми у судовому засіданні і не мали можливості приймати участь у змагальному процесі.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада
2017 року (в складі судді Скользнєвої Н. Г.) позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2008 року станом
на 16 липня 2013 року на загальну суму 329 909,55 грн, з яких:
34 595,95 дол. США, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2013 року становить 276 525 грн - тіло кредиту; 3 764,15 дол. США, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2013 року становить 30 086,85 грн - відсотки, нараховані відповідно до пункту 1.4.1 кредитного договору; 23 328,93 грн - пеня, нарахована відповідно до пункту 4.1.1 кредитного договору на прострочену заборгованість у розмірі 1 % за період з 29 квітня 2013 року до 16 липня
2013 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 3 441 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором не пропущено строк позовної давності, а тому заява відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.
Позичальник порушив умови кредитного договору, тому виникла заборгованість за кредитним договором, яка підлягає до стягнення на користь позивача.
Без згоди поручителя збільшився обсяг відповідальності боржника, тому порука припинилася відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада
2017 року в частині вирішення позовних вимог до поручителя скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 як солідарного з позичальником
ОСОБА_1 боржника на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2008 року станом
на 16 липня 2013 року на загальну суму 329 909,55 грн, з яких: 34 595,95 дол. США, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2013 року становить
276 525 грн - тіло кредиту; 3 764,15 дол. США, що за курсом НБУ станом
на 16 липня 2013 року становить 30 086,85 грн - відсотки, нараховані відповідно до пункту 1.4.1 кредитного договору; 23 328,93 грн - пеня, нарахована відповідно до пункту 4.1.1 кредитного договору на прострочену заборгованість у розмірі 1 % за період з 29 квітня 2013 року до 16 липня
2013 року.
Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада
2017 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат змінено, стягнуто судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи судом першої інстанції, у розмірі 3 441 грн з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» по 1 720 грн з кожного відповідача окремо.
У решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи апеляційним судом, у розмірі 3 785,10 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між кредитором та поручителем укладено додатковий договір до договору поруки, в якому ОСОБА_2 погодився на зміну кредитних зобов'язань боржника, внаслідок яких збільшився або може збільшитися у майбутньому обсяг відповідальності останнього.
Таким чином, відсутні правові підстави, передбачені статтею 559 ЦК України, для припинення поруки ОСОБА_2 , тому заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню солідарно з останнього на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Вишняков Д. О., просить скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог до поручителя, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог до поручителя, тому відповідно до частини першої
статті 400 ЦПК України у решті судом касаційної інстанції не переглядається.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не давав згоди на збільшення обсягу відповідальності позичальника, не погодився на зміну умов кредитування та укладення додаткових угод до кредитного договору.
Кредитним договором передбачено сплату чергових платежів, проте апеляційний суд не перевірив визначений частиною четвертою
статті 559 ЦК України шестимісячний строк для припинення поруки по кожному платежу. Апеляційний суд навіть не встановлював дату, з якої потрібно відраховувати шестимісячний строк дії поруки.
Крім того, апеляційним судом неправильно вирішено питання застосування строку позовної давності, зокрема до вимоги про стягнення неустойки.
Позивачем до матеріалів справи додано досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості від 14 серпня 2013 року, проте у матеріалах справи відсутні докази направлення цієї вимоги поручителю.
Отже, порука ОСОБА_2 в межах даної судової справи є такою, що припинилася.
Доводи інших учасників справи
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що поручитель надав згоду на збільшення обсягу відповідальності позичальника, що підтверджується додатковими угодами до договору поруки від 19 лютого 2009 року від 04 червня 2009 року, якими передбачено, зокрема, що в разі зміни розміру боргових зобов'язань після укладення цього договору, такі боргові зобов'язання забезпечуються в їх повному розмірі без укладення будь-яких додаткових договорів до договору поруки.
Разом з тим, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Безпідставним є посилання в касаційній скарзі на застосування строку позовної давності, зокрема щодо вимоги про стягнення неустойки. Постанова апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
21 вересня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 03 вересня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 40 000 дол. США зі сплатою 5,99 % річних та FIDR на строк
до 03 вересня 2023 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 03 вересня
2008 року.
Суди також встановили, що між кредитором та позичальником укладались додаткові угоди до кредитного договору від 06 квітня 2010 року та
від 22 серпня 2011 року.
Разом з тим, 19 лютого 2009 року та 04 червня 2009 року між кредитором та поручителем було підписано додаткові угоди до договору поруки, за умовами яких договір поруки був доповнений пунктом 2.2.1, за змістом яких останній погодився на збільшення обсягу відповідальності позичальника та у разі зміни розміру боргових зобов'язань після укладення цього договору, такі боргові зобов'язання забезпечуються в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього договору.
Між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 29 квітня 2013 року укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого позивач прийняв право вимоги за вищевказаним кредитним договором
від 03 вересня 2008 року за всіма платежами, зокрема за основним боргом, процентами та пенею.
Суди також встановили, що 14 серпня 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надіслало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудову вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань.
ТОВ «ОТП Факторинг України» звернулося до суду з цим позовом до боржника та поручителя 27 серпня 2013 року.
Банк належним чином виконав свої зобов'язання та видав кредитні кошти, проте позичальник неналежним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, несвоєчасно та не в повному обсязі погашав кредит та відсотки за користування кредитом.
Встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2008 року станом на 16 липня 2013 року становить 329 909,55 грн, з яких: 34 595,95 дол. США, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2013 року становить 276 525 грн - тіло кредиту; 3 764,15 дол. США, що за курсом НБУ станом на 16 липня 2013 року становить 30 086,85 грн - відсотки, нараховані відповідно до пункту 1.4.1 кредитного договору; 23 328,93 грн - пеня, нарахована відповідно до пункту 4.1.1 кредитного договору на прострочену заборгованість в розмірі 1 % за період з 29 квітня 2013 року до 16 липня
2013 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада
2017 року, яке ухвалене у цій справі та набрало законної сили в частині вирішення вимог до боржника, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2008 року станом на 16 липня 2013 року на загальну суму 329 909,55 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.
Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.
У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов'язання.
Додатковим договором до договору поруки від 19 лютого 2009 року
пункт 2.1 договору поруки викладено у новій редакції, відповідно до якої в разі зміни розміру боргових зобов'язань після укладення цього договору, такі боргові зобов'язання забезпечуються в їх повному розмірі.
Додатковим договором до договору поруки від 04 червня 2009 року
пункт 2.1 договору поруки викладено у новій редакції, відповідно до якої в разі зміни розміру боргових зобов'язань після укладення цього договору, такі боргові зобов'язання забезпечуються в їх повному розмірі без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору.
Зазначена умова договору поруки є результатом досягнення домовленості між сторонами цього правочину, які є вільними у визначенні змісту зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Отже, у пункті 2.1 договору поруки передбачено, що поручитель підтвердив, що він ознайомлений та згоден зі всіма умовами кредитного договору та цим надав згоду на запровадження будь-яких інших нових умов кредитного договору, з моменту їх внесення в кредитний договір, та на збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв'язку з такими змінами.
Якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, в забезпечення якого надана порука, то підстави для її припинення, передбачені частиною першою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відсутні.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц (провадження № 61-37688сво18).
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги наявність у договорі поруки умови про згоду поручителя на збільшення його відповідальності без необхідності укладення додаткового договору чи з'ясування іншим чином згоди на це поручителя, та врахував, що зміна зобов'язання за кредитним договором, яка призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя, відбулася за згодою ОСОБА_2 , яку він надав під час укладення додаткових угод до договору поруки. Тому апеляційний суд правильно застосував частину першу статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
Разом з тим, обґрунтованими є доводи касаційної скарги, що апеляційним судом неправильно застосовано до спірних правовідносин частину четверту статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), враховуючи наступне.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до умов спірного кредитного договору боржник (а відтак і поручитель) узяли на себе зобов'язання повертати суму кредиту щомісячними платежами у розмірі та строки, визначені у графіку платежів (пункт 1.5.1 кредитного договору), який змінювався додатковими угодами.
Отже, крім установлення строку дії кредитного договору, сторони цього правочину встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
У разі пред'явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду
від20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження
№ 14-224цс18).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд не надав оцінки усім встановленим обставинам, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань щомісяця (шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком), а за договорами поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, та не з'ясував, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем.
Разом з тим, як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів, зокрема графіку платежів та розрахунку заборгованості за кредитним договором, погашення кредиту відбувалося періодично, не у повному обсязі, з порушенням вищевказаного графіку, отже відбувалося прострочення виконання зобов'язання по сплаті щомісячних платежів.
Договором поруки та додатковими угодами до нього не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цих договорів (пункт 4.1 договору поруки, пункт IV додаткових договорів до договору поруки) встановлено, що вони діють до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.
Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов'язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу (в указаній редакції) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Плати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження
№ 14-23цс19).
Суд апеляційної інстанції не встановив період виникнення заборгованості за кредитом та початок відліку строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зокрема по простроченим черговим платежам щодо поручителя. Також апеляційним судом не надано належної правової оцінки розрахунку заборгованості ОСОБА_1 (том 1, а. с. 7, 208-209) та іншим доказам у справі щодо сплати кредитної заборгованості та її періоду.
Разом з тим, встановити період та розмір прострочення по щомісячним платежам Верховний Суд не має можливості, оскільки наявні у матеріалах розрахунки заборгованості за кредитним договором не містять детальних відомостей про прострочення сплати по кожному вказаному платежу, не вказано період, який заявлено кредитором до стягнення, оскільки зазначення в позовній заяві та в заяві про уточнення позовних вимог розміру боргу станом на 16 липня 2013 року не є періодом, який містить дати відліку строку по простроченим платежам.
Отже при розгляді справи апеляційний суд не перевірив у повному обсязі у сукупності доводи позовної заяви та заперечень поручителя, у постанові не зазначив конкретних обставин, які підтверджують або спростовують заявлені у справі вимоги до ОСОБА_2 , не встановив в оскаржуваній частині усіх необхідних для вирішення справи обставин з метою правильного застосування норми частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Разом з тим, обґрунтований розрахунок суми боргу апеляційний суд не навів.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не виконав в оскаржувані частині вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог до поручителя в повному обсязі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Вишняков Дмитро Олександрович, задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська