Постанова
Іменем України
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 761/7911/15-ц
провадження № 61-1291св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
стягувач - ОСОБА_2 ,
боржник - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року у складі судді Волошиної В. О. та постанову Київського апеляційного суду
від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Панченка М. М.,
Семенюк Т. А. та Слюсар Т. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Заява мотивована тим, що 26 квітня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/7911/15-ц ухвалено рішення, яким з
ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто три відсотки річних у розмірі 2 932,20 грн та інфляційні втрати - 9 317,78 грн, які виникли у звязку із невиконанням позичальником ОСОБА_3 умов договору позики та договору застави від 13 вересня 2000 року.
02 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики від 13 веренся 2000 року.
29 березня 2017 року між ОСОБА_1 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави, укладеним 13 вересня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на забезпечення виконання останнім своїх зобовязань за договором позики від 13 вересня 2000 року.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд замінити стягувача ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені; інфляційних втрат, трьох відсотків річних задоволено.
Замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 26 квітня 2016 року у цивільній справі № 761/7911/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягненні пені, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, а саме: з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у звязку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження та припиняється її статус сторони виконавчого провадження. Заміна такої сторони проводиться в установленому законом порядку. Враховуючи відступлення ОСОБА_2 права вимоги за договором позики
від 13 вересня 2000 року, укладеним між останнім та ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що до ОСОБА_1 перейшли права вимоги за цим договором.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для заміни сторони у виконавчому провадженні є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважав, що заміна сторони виконавчого провадження з первісного кредитора ОСОБА_2 на ОСОБА_1 будь-які права ОСОБА_3 , як боржника у виконавчому провадженні, не порушить.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив належним чином умови договору відступлення права вимоги за договором позики, а суд апеляційної інстанції безпідставно, як вважав заявник, виходив із доведеності й обґрунтованості вимог щодо заміни сторони виконавчого провадження.
Посилався на те, що згідно із абзацом 3 пункту 8 договору відступлення прав вимоги від 02 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зобов'язувався укласти договір переуступки права вимоги із ОСОБА_2 щодо фінансового зобов'язання, яке виникло у зв'язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені, інфляційних витрат, трьох відсотків річних, за ціною 80 % від вартості зобов'язання, проте, додаткового договору обумовленого у вище вказаному пункті договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладалось та відповідно матеріали справи такого договору не містять.
Також, посилався на те, що у правовідносинах між боржником ОСОБА_3 та стягувачем ОСОБА_2 мало місце стягнення заборгованості на підставі вчиненого 15 липня 2002 року приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В. виконавчого напису № 2586 та понесення ОСОБА_3 додаткової відповідальності за неповернення отриманих у борг коштів на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року щодо сплати пені, інфляційних втрат, трьох відсотків річних.
Таким чином, на підставі двох вище вказаних різних виконавчих документів у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби
м. Києва Головного територіального управління юстиції України було відкрито два різні виконавчі провадження № 37058573 та № 54048717.
ОСОБА_1 просив замінити сторону виконавчого провадження
№ 54048717 відкрите на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, а не на підставі раніше зазначеного виконавчого напису нотаріуса про стягнення боргу у розмірі 62 838,00 грн, тобто того самого зобов'язання, про який зазначено у абзаці 3 пункту 8 договору про відступлення права вимоги, проте, доказу укладення окремого договору переуступки права вимоги щодо цього зобов'язання, яке виникло за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 матеріали справи не містять, що свідчить, як вважав заявник, про його відсутність та відповідно про незаконність заміни сторони у виконавчому провадженні № 54048717 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
Також, зазначав, що боргові зобов'язання перед первісним кредитором він виконав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Шевченківського районного суду м. Києва зазначену цивільну справу.
У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних у розмірі 2 932,20 грн та інфляційні втрати - 9 317,78 грн.
Стягнуті вказаним рішенням суми виникли у зв'язку із невиконанням позичальником ОСОБА_3 умов договорів позики та застави
від 13 вересня 2000 року.
На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист
№ 761/7911/15-ц від 25 листопада 2016 року, який перебував на примусовому виконанні у відділі Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (виконавче провадження № 54048717).
02 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики від 13 вересня 2000 року (а. с. 196).
29 березня 2017 року між ОСОБА_1 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави, укладеним 13 вересня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на забезпечення останнім своїх зобов'язань за договором позики (а. с. 197).
Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Веред К. М. від 07 листопада 2017 року на підставі положень пункту 5 частини першої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» зупинено вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження № 54048717 до вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
Зазначена постанова та бездіяльність державного виконавця були предметом перегляду у межах провадження № 4-с/761/168/2018 за скаргою ОСОБА_3 , проте, у задоволенні такої скарги судом було відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України, визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК Україникредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Відповідно до частини першої, другої, п'ятої статті 442 ЦПК Україниу разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив (частина п'ята статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості вчиняти будь-які дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, а зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
За таких обставин, звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, необхідно ураховувати, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції Українидо основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сил, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування и, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов'язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов'язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц (провадження № 61-26197св18),
від 31 жовтня 2018 року у справі № 201/8548/16-ц (провадження
№ 61-16059св18), від 15 серпня 2018 року у справі № 190/2119/14-ц (провадження № 61-20171св18) та від 15 травня 2019 року у справі
№ 370/2464/17 (провадження № 61-39193св18).
Таким чином, постановляючи ухвалу про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що до заявника перейшло право вимоги до боржника ( ОСОБА_3 ) за договорами позики та застави від 13 вересня 2000 року, обгрунтовано вважав, що заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, що передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.
При цьому, суд правильно вважав, що незважаючи на те, що у договорі
від 02 грудня 2016 року сторони передбачили подальше укладення договору переуступки права вимоги за зобов'язаннями про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, укладення такого договору не є обов'язковим, оскільки указані зобов'язання безпосередньо випливають із положень статті 625 ЦК України та з умов договорів позики та застави
від 13 вересня 2000 року, права вимоги за якими отримав ОСОБА_1 .
Обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що ним у повному обсязі виконано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року і заміна стягувача у виконавчому провадженні порушить його права є безпідставними, оскільки судом було встановлено, що виконавче провадження щодо примусового виконання вказаного рішення було зупинено до вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження та після вирішення питання про таку заміну, грошові кошти, сплачені боржником на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року, будуть перераховані стягувачу, а тому будь-які права ОСОБА_3 , як боржника у виконавчому провадженні, не будуть порушені.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня
2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович