Постанова
Іменем України
09 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 180/2088/18
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/803/514/19
Провадження № 51 - 770 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040330000364 від 08 червня 2018 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, у тому числі: вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року за ст. 185 ч. 2, ст. 309 ч. 2,
ст. 70 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки; вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2018 року за
ст. 185 ч. 3, ст. 70 частинами 1, 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 16 травня 2018 року умовно-достроково на 1 рік 1 місяць
5 днів,
за ст. 185 ч. 3 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2018 року та
ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
4 роки 6 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту його затримання. До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався.
Ухвалено вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від
25 серпня 2016 року виконувати самостійно.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 05 червня 2018 року приблизно о 10 годині 10 хвилин шляхом зламу замка вхідних дверей проник до приміщення квартири
АДРЕСА_3 , звідки повторно таємно викрав належне ОСОБА_7 майно загальною вартістю 883 гривні, чим заподіяв матеріальну шкоду потерпілій на зазначену суму.
Того ж дня приблизно о 15 годині 10 хвилин ОСОБА_6 аналогічним способом проник до приміщення квартири
АДРЕСА_4 , звідки повторно таємно викрав належне ОСОБА_8 майно загальною вартістю 12 710 гривень, чим заподіяв матеріальну шкоду потерпілій на зазначену суму.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, зазначений вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_9 у частині призначення покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 за ст. 185 ч. 3 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2018 року й вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року та ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
4 роки 7 місяців.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду щодо нього. Зазначає, що під час досудового розслідування та кримінального провадження в суді першої інстанції йому не було надано захисника, участь якого є обов'язковою у зв'язку з тим, що він з 1991 року перебуває на обліку лікаря-нарколога, а тому вважає, що було порушено його право на захист. Указує на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що він хворий на туберкульоз. Крім того, просить зарахувати йому у строк покарання попереднє ув'язнення з 13 вересня 2018 року по 06 грудня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 185 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про порушення права на захист є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 52 ч. 1 КПК України участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
В інших випадках обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні, у тому числі, щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад (ст. 52 ч. 2 п. 3 КК України).
ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України, яке відповідно до
ст. 12 КК України є тяжким злочином. Згідно з довідками КЗ «Марганецька центральна лікарня» від 20 червня 2018 року, які містяться в матеріалах кримінального провадження ОСОБА_6 на обліку у лікаря психіатра не перебуває, з 2016 року перебуває на профілактичному обліку лікаря нарколога з діагнозом: психічні та поведінкові розлади у зв'язку з вживанням канабісу.
Як випливає із законодавчих положеньпід особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які, хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.
Згідно з висновком про застосування норми права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 квітня 2019 року в справі № 213/1425/17, у кримінальних провадженнях щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів проти здоров'я населення, самі собою факти перебування вказаних осіб на спеціальних обліках й на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» не можуть автоматично свідчити про нездатність обвинуваченого (засудженого) через фізичні чи психічні вади повною мірою реалізувати свої права, а отже і про обов'язковість участі захисника в аспекті ст. 52 ч. 2 п. 3 КПК України. При здійсненні судового провадження питання про залучення захисника необхідно вирішувати виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням установлених характеру розладів, психічного або соматичного стану здоров'я особи, особливостей її поведінки, стилю комунікації з оточуючими тощо.
Матеріали кримінального провадження не містять даних, які б слугували достатніми підставами для суду ставити під сумнів здатність ОСОБА_6 повною мірою реалізувати свої права. На стадії досудового розслідування та під час кримінального провадження в суді першої інстанції ОСОБА_6 були роз'яснені його права та обов'язки, які йому були зрозумілі, вручено відповідні пам'ятки. Клопотань про призначення захисника ОСОБА_6 не заявляв. ОСОБА_6 повністю визнав свою вину та не заперечував проти розгляду кримінального провадження в порядку
ст. 349 ч. 3 КПК України. Будучи допитаним у місцевому суді, ОСОБА_6 надав конкретні та логічні показання щодо пред'явленого йому обвинувачення, зміст яких свідчить про усвідомлення ним характеру інкримінованих йому діянь та правових наслідків їх вчинення. Упродовж розгляду справи суд першої інстанції не встановив фактів виявлення ОСОБА_6 ознак порушень мислення, які б указували на такий хворобливий стан психіки, що ускладнює здатність повноцінно брати участь у провадженні.
Як видно із журналу судового засідання від 28 серпня 2019 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 виявив бажання здійснювати захист своїх прав та законних інтересів за участю захисника, відповідне клопотання було задоволено та доручено Регіональному центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Дніпропетровській області призначити
ОСОБА_6 захисника. Подальший захист прав та законних інтересів ОСОБА_6 здійснювали професійні адвокати ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Таким чином, самі собою зазначений діагноз і перебування ОСОБА_6 на профілактичному обліку в лікаря нарколога через вживання канабісу за відсутності установлених конкретних ознак хворобливого стану психіки, яке ускладнює повноцінно брати йому участь у судовому засіданні й захищатися від пред'явленого обвинувачення, не є такими обставинами, що вимагають обов'язкової участі захисника в розумінні ст. 52 ч. 2 п. 3 КПК України.
Що стосується прохання засудженого ОСОБА_6 зарахувати йому у строк покарання попереднє ув'язнення з 13 вересня 2018 року по 06 грудня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, то воно є безпідставним і не відповідає матеріалам кримінального провадження.
Згідно з обвинувальним актом та вироком суду першої інстанції у даному конкретному кримінальному провадженні запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_6 застосовано ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду
м. Запоріжжя від 14 вересня 2018 року в іншому кримінальному провадженні.
При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , у тому числі і стан його здоров'я. Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття та часткове відшкодування заподіяної шкоди, а обставин, які обтяжують покарання, судом встановлено не було.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі санкції ст. 185 ч. 3 КК України, мотивувавши таке рішення. Таке покарання судом апеляційної інстанції не змінювалось.
Переглядаючи кримінальне провадження, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що судом першої інстанції при призначені ОСОБА_6 остаточного покарання не застосовано ст. 71 КК України до невідбутої частини покарання за вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року, оскільки викрадення майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 він вчинив у період іспитового строку за вказаним вироком. Рішення про призначення остаточного покарання ОСОБА_6 на підставі ст. 71 КК України судом апеляційної інстанції належним чином мотивоване.
Покарання, призначене ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції за
ст. 185 ч. 3 КК України та на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Питання звільнення засуджених від покарання за хворобою може бути вирішене в порядку статей 537, 539 КПК України за наявності передбачених законом підстав місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, відповідно до вказаних статей.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та скасування вироку апеляційного суду щодо нього не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3