Постанова
Іменем України
10 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 562/2213/17
провадження № 61-44959св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Боймиструка С. В., Шеремет А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним права володіння, користування, розпорядження будинком з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,0668 га, кадастровий № 5622610100:00:001:0277; вселити до зазначеного будинку; усунути перешкоди у користуванні будинком шляхом зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за власний рахунок звільнити домоволодіння від особистих речей та тварин; передати ключі від усіх приміщень, дверей, замків; не чинити перешкоди у користуванні будинком цим майном; заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знаходитися у домоволодінні.
Позовна заява мотивована тим, що з 13 березня 2017 року він є власником зазначеного будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без його дозволу користуються цим будинком, утримують у домоволодінні домашніх тварин та розміщують особисті речі, зачиняють зовнішні та внутрішні двері будинку, чим обмежують його право власності на майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року у складі судді Мичка І. М. позов задоволено; визнано за ОСОБА_1 право користування, розпорядження та володіння житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 117,8 кв. м, та земельною ділянкою, кадастровий номер 5622610100:00:001:0277, площею 0,0668 га, що розташовані на АДРЕСА_1 ; вселено ОСОБА_1 до житлового будинку; усунуто перешкоди з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами і земельною ділянкою; зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 власними силами та за власний рахунок у строк до 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили звільнити від особистих речей та домашніх тварин житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку, кадастровий номер 5622610100:00:001:0277, площею 0,0668 га, що розташовані на АДРЕСА_1 ; у строк до 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили передати ОСОБА_1 ключі від усіх приміщень, дверей та замків, що перешкоджають користуванню та вільному доступу до житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, і земельної ділянки, кадастровий номер 5622610100:00:001:0277, що розташовані на АДРЕСА_1 , і не чинити ОСОБА_1 будь-яким чином перешкоди у користуванні цим домоволодінням; заборонено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після вселення ОСОБА_1 знаходитись у житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами та на земельній ділянці, що розташовані на АДРЕСА_1 ; стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь на держави судовий збір по 1 280,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не є членами сім'ї позивача, між сторонами не укладався договір найму, тому їх проживання у домоволодінні порушує права ОСОБА_1 як власника, який позбавлений права володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.
Судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року у частині визнання за ОСОБА_1 права користування, розпорядження та володіння житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами і земельною ділянкою, - скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові; стягнено із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір по 256,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року рішення Апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що домоволодіння набуто ОСОБА_2 у власність у 1997 році, передавалося у 2014 року останнім у іпотеку публічному акціонерному товариству «Полтава-Банк» (далі - ПАТ «Полтава-Банк») в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Крім того, спірне домоволодіння є також предметом іпотеки за іпотечним договором, який ОСОБА_1 уклав 13 березня 2017 року з ПАТ «Полтава-Банк»; пред'явлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо позбавлення відповідачів право користування житловим будинком і земельною ділянкою фактично зводяться до їх виселення, що без урахування вимог статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку», статті 109 ЖК Української РСР є неможливим за відсутності фактів придбання ОСОБА_2 житлового будинку за кредитні кошти та наявності в комунальному житловому фонді м. Здолбунова Здолбунівського району Рівненської області іншого постійного житла для ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року скасувати, заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження; витребувано справу із Здолбунівського районного суду Рівненської області.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що він як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, не укладав з відповідачами будь-яких договорів; вважає неправомірним посилання у рішенні суду апеляційної інстанції на іпотечний договір, укладений між ПАТ «Полтава-банк» та ОСОБА_2 , який після набуття банком права власності на предмет іпотеки є припиненим; питання виселення відповідачів не є предметом спору; відповідач ОСОБА_2 на час звернення до суду з цим позовом не є власником будинку та разом із ОСОБА_3 як членом сім'ї втратив право користування домоволодінням. Суд апеляційної інстанції не застосував норми статей 321, 386, 391, 593, 598 ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 17 жовтня 1997 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Надалі ОСОБА_2 передав зазначений будинок та земельну ділянку в іпотеку ПАТ «Полтава-Банк» відповідно до умов іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області Чайковською А. О. 15 липня 2014 року за реєстровим № 463.
ПАТ «Полтава-Банк» на підставі зазначеного іпотечного договору зареєструвало право власності на будинок та земельну ділянку.
13 березня 2017 року ПАТ «Полтава-Банк» та ОСОБА_1 уклали договори купівлі-продажу, за умовами яких ПАТ «Полтава-Банк» відчужило ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,668 га.
Цього ж дня ОСОБА_1 зареєстрував право власності на зазначений будинок та земельну ділянку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).
У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги (далі - ЦПК України 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.
Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року було скасовано рішення Апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Передаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано обставин, які передували набуттю ОСОБА_1 права власності на спірне майно, передчасно вирішено питання щодо виселення відповідачів із спірного домоволодіння; не враховано, що особам, яких виселяють із жилого будинку, що є предметом іпотеки у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо нерухоме майно було придбано не за рахунок кредитних коштів, надається інше постійне житло; оскільки правовий статус будинку як предмета іпотеки не змінився, то для вирішення спору про виселення відповідачів підлягають застосуванню положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та норми статті 109 ЖК Української РСР
Відповідно до частини п'ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції врахував висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими було скасовано рішення Апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року, встановив, що ОСОБА_2 набув право власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 задовго до виникнення у 2014 році кредитних правовідносин між ним та ПАТ «Полтава-Банк», тобто, не за рахунок кредитних коштів.
Після звернення банком стягнення на іпотечне майно, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надавалося інше постійне приміщення (житло).
Установивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що за недотримання порядку виселення відповідачів з іпотечного житла, на яке ПАТ «Полтава-Банк» звернуло стягнення, передбаченого статтею 40 Закону України «Про іпотеку» та частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права користування таким житлом не підлягають задоволенню.
З цих підстав, слід відхилити як безпідставні доводи касаційної скарги про припинення іпотеки та втрати відповідачами права користування спірним домоволодінням.
Щодо вирішення вимог про вселення позивача та доводів касаційної скарги стосовно того, що позивач як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, Верховний Суд виходить з наступного.
Проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у належному ОСОБА_1 домоволодінні на АДРЕСА_1 порушує його права власника щодо володіння, користування та розпорядження таким майном.
Разом з тим, ПАТ «Полтава-Банк» перед реалізацією предмета іпотеки ОСОБА_1 мало виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК Української РСР, яка містить заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення, та повідомити ОСОБА_1 про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її попереднього власника разом із членом сім'ї.
У такому разі ОСОБА_1 може поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до ПАТ «Полтава-Банк», якщо банк неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо інформування можливого покупця домоволодіння про наявне обтяження, чи про виконання банком обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.
Зазначене узгоджується з висновками про застосування права у подібних правовідносинах, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 про те, що при вирішенні спорів за вимогами нового власника житла про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення колишнього власника житла, яке було предметом іпотеки, судам слід застосовувати положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
В. М. Сімоненко