Ухвала
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 359/278/18-ц
провадження № 61-7861св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Бориспільська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідач - Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суд Київської області від 30 жовтня 2018 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2018 року Бориспільська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернулася до суду із позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА), ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними розпоряджень, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що земельна ділянка, кадастровий номер 3220882900:03:002:0233, як і на час прийняття спірних розпоряджень Бориспільської РДА, так і на час звернення до суду накладається на землі водного фонду, а саме: водні поверхні та острови в акваторії Канівського водосховища на річці Дніпро. Таким чином, Бориспільська РДА розпорядилася землями водного фонду та фактично змінила цільове призначення спірної земельної ділянки із земель водного фонду на землі для ведення особистого селянського господарства та надалі для ведення садівництва, зважаючи на те, що не є розпорядником цієї категорії земель, тобто, перевищивши надані їй повноваження.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсними розпорядження Бориспільської РДА від 24 липня 2008 року № 4930, від 24 липня 2008 року № 4927, від 25 липня 2008 року № 5040, від 25 липня 2008 року № 5028 та від 21 квітня 2009 року № 1332; визнати недійсним державний акт від 04 червня 2009 року серії ЯЖ № 919463, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3220882900:03:002:0233, площею 7,9858 га на території Головурівської сільської ради Бориспільського району; витребувати на користь держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3220882900:03:002:0233, площею 7,9858 га, на території Головурівської сільської ради Бориспільського району.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відлік строку позовної давності щодо спірних правовідносин необхідно рахувати з 2008 року, тобто з дати прийняття розпоряджень Бориспільської РДА від 24 липня 2008 року № 4930 та від 25 липня 2008 року № 4927, № 5040 та № 5028 на підставі яких Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі видало державні акти на право власності на земельні ділянки на ім'я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Право прокурора на пред'явлення цього позову виникло у 2008 році, саме у зв'язку з прийняттям спірних розпоряджень Бориспільської РДА. Таким чином, строк позовної давності за цими позовними вимогами сплинув у 2011 році. Тоді як керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом лише 29 грудня 2017 року, що підтверджується відміткою ПАТ «Укрпошта» на поштовому конверті, в якому позовна заява надійшла до суду. Суд критично сприйняв вказівку прокурора на те, що про порушення вимог земельного законодавства при прийнятті оскаржуваних розпоряджень, органам прокуратури стало відомо у травні 2017 року під час опрацювання документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, отриманої від Головного управління Держгеокадастру у Київській області та за результатом опрацювання листа КДП «Київгеоінформатика». Тому, на переконання прокурора, строк пропущено з поважних причин. На підтвердження цієї обставини до матеріалів цивільної справи приєднано супровідний лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20 березня 2017 року, який надійшов до Бориспільської місцевої прокуратури 12 травня 2017 року. Якщо вважати, що прокурору стало відомо про порушення вимог земельного законодавства щодо передачі у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельних ділянок лише у травні 2017 року, у такому разі трирічний строк позовної давності не є порушеним. З огляду, на це є незрозумілим та необґрунтованим звернення прокурора з клопотанням про поновлення строку позовної давності. Ця обставина дає підстави зробити висновок, що клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та поновлення такого строку зумовлене визнанням прокурором тієї обставини, що строк звернення до суду все ж таки пропущено. На підтвердження зазначеного, представником відповідача надано копію протоколу виїмки від 15 квітня 2011 року, складеного старшим оперуповноваженим Бориспільського МРВ Управління СБ України в Київській області Пруткіним Д. Є., за змістом якого, ще 15 квітня 2011 року під час проведення слідчої дії вилучені розпорядження Бориспільської РДА від 24 липня 2008 року № 4924-4930, від 25 липня 2008 року № 5024-5041, а тому доводи прокурора про те, що йому не було відомо про оскаржувані розпорядження, є непереконливими та необґрунтованими.
Відчуження спірної земельної ділянки відбулось на підставі розпорядження органу державної влади, в особі Бориспільської РДА. При цьому підготовка цього розпорядження, виготовлення відповідної технічної документації, затвердження її, реєстрація права власності на землю відбувалась за участю інших державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при здійсненні Бориспільською РДА повноважень власника землі. Зокрема, Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі надавало свої висновки при виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку. Тобто державі, в особі утворених нею органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і об'єктивно могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Зокрема, спірні розпорядження отримали позитивні висновки державної землевпорядної експертизи відповідно від 03 липня 2008 року № 4-545е, № 4-516е, від 09 липня 2008 року № 4-583е, № 4-577е. Разом із тим ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення цих порушень протягом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.
Прокурором не обґрунтовано пріоритету суспільного інтересу щодо необхідності витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь держави порівняно з правом ОСОБА_1 на володіння своїм майном, а також порівняно з гарантіями цій особі державою правової визначеності та остаточності рішень щодо її прав, прийнятих органами державної влади і органами місцевого самоврядування.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2008 році саме у зв'язку з прийняттям спірних розпоряджень Бориспільської РДА. Отже, строк позовної давності за позовними вимогами сплинув у 2011 році. Проте, керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом лише 29 грудня 2017 року.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2019 року Прокуратура Київської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що земельним та водним законодавством визначено лише один випадок можливого безоплатного отримання у власність громадянами земель водного фонду (частина друга статті 59 ЗК України), що свідчить про імперативну обмеженість земель цієї категорії у цивільному обороті у зв'язку з їх суспільно-корисним призначенням та особливістю завдань, які вони виконують. Законодавством України взагалі не передбачено можливості відведення земель водного фонду у приватну власність для ведення особистого селянського господарства. Навпаки, на цих землях загалом заборонено їх розорювання, садівництво, городництво та встановлено особливий режим господарської діяльності. Київській обласній державній адміністрації стало відомо про виявлені порушення лише з моменту пред'явлення прокурором позову і відкриття провадження у справі, оскільки цей позов ініційовано безпосередньо прокурором, тому що Київська обласна державна адміністрація цього часу жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави та повернення незаконно переданої земельної ділянки водного фонду не вживала, у тому числі і через відсутність законодавчої можливості самостійного встановлення факту порушення інтересів держави (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13), у зв'язку із чим, вказане у позові порушення вимог законодавства залишається неусунутим. Більше того, судами також проігноровано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц про те, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватного власника (а отже, і володільця). Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.
У своїй касаційній скарзі Прокуратура Київської області просила проводити розгляд справи у судовому засіданні за участі Генеральної прокуратури України та Прокуратури Київської області.
Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини п'ятої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Виходячи з викладеного, зважаючи на те, що під час проведення попереднього розгляду справи не встановлено обставин, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України, суд вважає за необхідне призначити справу до судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Керуючись статтями 401, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу за позовом Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними розпоряджень, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою Прокуратури Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суд Київської області від 30 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року призначити до судового розгляду на 20 травня 2020 року колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков Г. І. Усик