Постанова
Іменем України
13 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 759/13686/17
провадження № 61-512св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва в складі судді Сенька М. Ф. від 09 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. від 12 грудня 2018 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 18 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу частини житлового будинку, відповідно до якого позивач передав відповідачеві 495 500 грн в якості авансу на виконання умов даного договору. У зв'язку з невиконанням умов попереднього договору ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за неналежне виконання зобов'язань за попереднім договором купівлі-продажу частини житлового будинку. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2012 року скасоване рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2011 року та ухвалене нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 495 500 грн авансу за попереднім договором від 18 квітня 2008 року. 17 вересня 2012 року позивачем отримано виконавчий лист № 2-5574/11, на підставі якого 19 квітня 2013 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 37660948. 28 грудня 2015 року постановою державного виконавця виконавчий лист повернуто стягувачу. На підставі повторної заяви ОСОБА_1 від 23 серпня 2016 року, державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві 01 вересня 2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52070243. У липні 2017 року ОСОБА_2 виконав постанову та сплатив борг на рахунок ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві. Сума боргу в розмірі 497 320 грн зарахована на картковий рахунок ОСОБА_1 07 серпня 2017 року.
ОСОБА_2 починаючи з 05 квітня 2012 року по 06 серпня 2017 року не виконував рішення суду про стягнення грошових коштів за зобов'язаннями перед ОСОБА_1 , в зв'язку з чим, на підставі частини другої статті 625 ЦК України просив стягнути інфляційні втрати в розмірі 466 591,02 грн та три відсотки річних у розмірі 44 635,73 грн за прострочення грошового зобов'язання, з урахуванням строку позовної давності у три роки, тобто за період з 07 серпня 2014 року по 06 серпня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 466 591,02 грн інфляційних втрат та 44 635,73 грн трьох відсотків річних, що нараховані на заборгованість за попереднім договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 18 квітня 2018 року, і 5 112,28 грн, а всього стягнуто 516 339,75 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, суд першої інстанції установивши, що ОСОБА_2 прострочив виконання грошового зобов'язання дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнув з ОСОБА_2 інфляційні втрати та 3% річних, в межах встановленої законом позовної давності.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційних скарг
У січні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що ОСОБА_1 , як кредитор, не вчинив дій щодо вчасного надання банківських реквізитів для перерахування коштів, а тому він, як боржник, не міг виконати свої зобов'язання внаслідок прострочення кредитора, у зв'язку із чим суд безпідставно не застосував положення статей 612, 613 ЦК України. Указує, що суд першої інстанції порушив вимоги Закону України «Про судовий збір», та незаконно стягнув з нього на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 112,28 грн.
Узагальнені доводи пояснень на касаційну скаргу
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у яких просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, зокрема статті 625 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 759/13686/17 з Святошинського районного суду м. Києва.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 495 500 грн авансу за попереднім договором від 18 квітня 2008 року.
Постановою старшого державного виконавця Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 01 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження ВП № 52070243 за виконавчим листом № 2-5574/11, виданим 17 вересня 2012 року Святошинським районним судом м. Києва.
26 липня 2017 року боржником виконано рішення суду, кошти за рішенням зараховані на депозитний рахунок ВДВС.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини другої та частини п'ятої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а також у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже судове рішення, яке набрало законної сили, також є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є судові рішення про зміну правовідносин, заснованих на цивільно-правових договорах.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц).
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Установивши, що ОСОБА_2 прострочив виконання грошового зобов'язання, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнув з ОСОБА_2 інфляційні втрати та 3% річних, в межах встановленої законом позовної давності.
Доводи касаційної скарги щодо відмови ОСОБА_1 прийняти належне виконання зобов'язання, а також не застосування судами попередніх інстанцій положень статей 612 та 613 ЦК України є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовився від прийняття виконання зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, - і навпаки скористався своїм правом на примусове виконання рішення шляхом повторної подачі виконавчого листа до державної виконавчої служби.
Відсутність в матеріалах виконавчого провадження банківських реквізитів для перерахування коштів не дає підстави уважати, що позивач відмовився від прийняття виконання зобов'язання.
Таким чином, посилання ОСОБА_2 на те, що невиконання грошового зобов'язання мало місце через прострочення кредитора є необґрунтованим, оскільки останнім не надано суду належних та допустимих доказів, а судом не встановлено, що невиконання грошового зобов'язання мало місце через прострочення кредитора.
Доводи касаційної Скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції незаконно стягнув з нього судовий збір в розмірі 5 112,28 грн, так як він є інвалідом війни АТО та звільнений від його сплати на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання, виниклий спір не зачіпає порядку, обсягу їх соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту ветеранів війни.
Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) від 09 жовтня 2019 року.
Оскільки судом позов задоволено, позивач поніс витрати на сплату судового збору, тому суд першої інстанції відповідно до вимог статті 141 ЦПК України обґрунтовано стягнув суму судового збору з відповідача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визначає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року зупинено виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.
Керуючись статтями 17, 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун