14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 759/8880/16
провадження № 61-38201 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Карпати-М»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Карпати-М» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року в складі колегії суддів Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ТОВ «Транс-Карпати-М» і просила стягнути з відповідача на її користь 177 015,59 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транпортною пригодою, та 25 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказувала, що 17 березня 2016 року водій ТОВ «Транс-Карпати-М» ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Renault», скоїв дорожньо-транспортну пригоду та пошкодив автомобіль позивача.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього штраф.
Розмір завданої матеріальної шкоди складає 221 565,59 грн.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПрАТ «Страхова група ТАС». Страхове відшкодування, яке було виплачене позивачеві, складає 47 000 грн, франшиза - 950 грн.
Також позивач указує, що внаслідок указаної ДТП їй була завдана моральна шкода, яка полягає в стані стійкої емоціональної напруги, відчуття тривоги, постійні нервові переживання, а також довготривалої неможливості користування власним автомобілем.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що підстави для покладення на роботодавця відповідальності за шкоду, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди, відсутні, а тому матеріальна шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, в порядку передбаченому статтею 1172 ЦК України, не може бути стягнута з роботодавця, оскільки водій не перебував у трудових відносинах із відповідачем.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника позивача задоволено частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Транс-Карпати М» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, у розмірі 177 015,59 грн і 3000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 на момент ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ «Транс-Карпати М» і визнаний винним у вчинені ДТП, а тому саме на ТОВ «Транс-Карпати М» покладається обов'язок відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачеві.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року поновлено ТОВ «Транс-Карпати-М» строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження у даній справі
04 січня 2019 року від ТОВ «Транс-Карпати-М» до Верховного Суду надійшло клопотання про зупинення виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року до завершення розгляду касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2019 року дане клопотання задоволено, зупинено виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року до завершення розгляду касаційної скарги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Указує, що водій автомобіля не перебував у трудових відносинах з відповідачем на момент ДТП і належним відповідачем є сам водій, а визначений апеляційним судом розмір матеріальної шкоди не ґрунтується на обставинах справи.
У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких він указує, що розмір матеріальної шкоди визначений судом апеляційної інстанції безпідставно.
Відзив на касаційну скаргу
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника позивача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 17 березня 2016 року в 20 год. 20 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Renault» моделі «Premium», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності «Транс-Карпати-М», рухаючись по Брест-Литовському шосе в м. Києві, не дотримався безпечної швидкості руху та безпечної дистанції, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої заподіяно механічні ушкодження автомобілю марки «Nissan» моделі «X-Trail», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
На момент дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ТОВ «Транс-Карпати-М».
На час вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПрАТ «Страхова група ТАС» відповідно до полісу від 04 січня 2016 року за №АЕ8553364.
ПрАТ «СК «ТАС» виплатила ОСОБА_1 страхове вішкодування в розмірі 46 050 грн.
Відповідно до Звіту про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Nissan» моделі «X-Trail», д.н.з. НОМЕР_2 від 17 травня 2016 року, величина матеріального збитку з ПДВ складає 221 565,59 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
У частинах другій, п'ятій статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Апеляційний суд, установивши, що ОСОБА_2 на момент ДТП був працівником ТОВ «Транс-Карпати М» і визнаний винним у вчинені ДТП, зробив обґрунтований висновок, що саме на ТОВ «Транс-Карпати М» покладається обов'язок відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачеві.
В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах із ТОВ «Транс-Карпати М», однак належних і допустимих доказів на підтвердження своїх аргументів апеляційному суду не надав. Доводами касаційної скарги висновки апеляційного суду також не спростовуються.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Страхувальником відповідно до полісу від 04 січня 2016 року № АЕ8553364 є ТОВ «Транс-Карпати М» як власник автомобіля «Renault».
Оскільки позивач отримала страхове вішкодування в розмірі меншому, ніж розмір спричиненої шкоди, обґрунтованим є висновок апеляційного суду, що розмір відшкодування, який підлягає стягненню з відповідача, становить різницю між завданою матеріальною шкодою та здійсненою страховою виплатою.
Розмір матеріальної шкоди, встановлений апеляційним судом, доводами касаційної скарги не спростований.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Задовольняючи частково позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд правильно виходив із доведеності факту заподіяння такої шкоди винними діями працівника відповідача.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень- без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Карпати-М» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
М. М. Русинчук