Постанова
Іменем України
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 699/848/17
провадження № 61-2173св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Черкаської області від 21 грудня 2018 року у складі суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Деренківець»,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Деренківець» (далі - СТОВ «Деренківець»)про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що є власником земельної ділянки площею 0,9899 га, яку він успадкував за законом після смерті його матері ОСОБА_2 .За життя між його матір'ю та СТОВ «Деренківець» укладений договір оренди від 02 січня 2014 року вказаної земельної ділянки терміном на п'ять років. У пункті 39 цього договору зазначено, що перехід права власності на земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору. Він повідомив орендаря про намір розірвати договір оренди землі, на що йому була надана додаткова угода № 1 до договору оренди землі від 01 липня 2016 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 передала в оренду земельну ділянку строком до 22 грудня 2022 року та в пункті 38 додаткової угоди до договору оренди зазначено, що перехід права власності на земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Додаткову угоду його мати не підписувала, оскільки на ній стоїть не її підпис.
З урахуванням вищевикладеного, просив визнати додаткову угоду № 1 від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 02 січня 2014 року між СТОВ «Деренківець» та ОСОБА_2 недійсною та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки до 22 грудня 2022 року; розірвати договір оренди землі від 02 січня 2014 року, укладений між СТОВ «Деренківець» та ОСОБА_2 , зареєстрований у Корсунь-Шевченківському районному управлінні юстиції 07 квітня 2014 року, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7122581500:04:001:0171.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано додаткову угоду № 1 від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 02 січня 2014 року між СТОВ «Деренківець» та ОСОБА_2 , зареєстровану у Корсунь- Шевченківському районному управлінні юстиції, недійсною та скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки до 22 грудня 2022 року, що була внесена на підставі додаткової угоди № 1 від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 02 січня 2014 року між СТОВ «Деренківець» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7122581500:04:001:0171. Розірвано договір оренди землі від 02 січня 2014 року укладений між СТОВ «Деренківець» та ОСОБА_2 , зареєстрований у Корсунь-Шевченківському районному управлінні юстиції 07 квітня 2014 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7122581500:04:001:0171.
Рішення суду мотивовано тим, що стороною відповідача суду надано висновок експерта № 8/1/18, складеного 02 березня 2018 року експертом Панчошнік І. З. ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС», в якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «орендодавець» на 7-й сторінці у Додатковій угоді № 1 до Договору оренди землі від 01 липня 2016 року виконано ОСОБА_1 . На підтвердження визнання позивачем укладеного договору оренди землі та додаткової угоди до неї стороною відповідача надано копії видаткових касових ордерів та платіжних відомостей за 2015-2017 роки, з яких вбачається, що ОСОБА_1 отримував орендну плату. Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки підписано від імені власника її сином, який на момент підписання цієї угоди не мав на це жодних повноважень. З платіжних відомостей № 53 за 2015 рік та № 91 за 2016 рік вбачається, що отримувачем орендної плати записана ОСОБА_2 , проте маються підписи, що ОСОБА_1 отримував орендну плату, що ним визнається, проте у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 був уповноважений отримувати орендну плату, оскільки стороною у договорі є ОСОБА_2 і що використовував орендну плату в інтересах матері. Тобто, за життя ОСОБА_2 не вчинила жодних дій, які підтверджують прийняття нею додаткової угоди. Оскільки ОСОБА_1 , підписуючи додаткову угоду до договору оренди землі від імені матері, не мав на те жодних повноважень, така додаткова угода є недійсною. Укладаючи договір оренди землі від 02 січня 2014 року, сторони чітко визначили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для розірвання договору, тому посилання представника відповідача, що вказаний пункт договору слід тлумачити таким чином, що в разі зміни сторони у договорі, зокрема, фізичної особи, то необхідно внести зміни у договір кому виплачувати орендну плату, є безпідставним. Оскільки орендодавець ОСОБА_2 померла, на даний час власником вказаної земельної ділянки є її син ОСОБА_1 , який бажає розірвати договір оренди землі, вказангі обставини є підставою для розірвання укладеного договору відповідно до пункту 39 договору оренди землі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 21 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Деренківець» 1 920 грн судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, 6 тис. грн витрат за проведення почеркознавчої експертизи та 10 тис. грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 17 920 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач визнав факт отримання ним орендної плати за 2015-2017 роки та ствердив, що додаткову угоду підписав власноручно, що підтверджено й висновком експерта. Вирішуючи спір, районний суд не звернув на це увагу та не врахував принципу універсального правонаступництва. Так, Верховний Суд в своїй постанові від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14 зазначив підстави для універсального правонаступництва, які повинні були застосовуватися районним судом під час вирішення даного спору. У постанові ВС від 23 травня 2018 року зазначено, що спадкування, тобто перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України) є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників. У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту. Під час розгляду спірних правовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та СТОВ «Деренківець», суд враховує, що позивач та відповідач належним чином виконували умови договору оренди землі та його додаткової угоди, позивач отримував орендну плату на протязі значного часу, що він не заперечував.Крім того, із змісту позовної заяви вбачається, що позивач ставить під сумнів підпис своєї матері на додатковій угоді до договору оренди землі, вказує, та на цій підставі просить визнати її неукладеною, хоча сам підписав таку угоду, що дає підстави вважати суду про існування в нього вольового критерію у цивільних правовідносинах із СТОВ «Деренківець», оскільки він, проживаючи з матір'ю, яка мала похилий вік, та будучи її правонаступником, підписав додаткову угоду до договору оренди землі, що він визнав особисто в судовому засіданні. Враховуючи зазначену вище позицію Верховного Суду про універсальність правонаступництва, суд вважає, що під час підписання додаткової угоди ОСОБА_1 повинен був діяти добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Хоч позивач і не підписував договір оренди земельної ділянки до набуття ним права власності на земельну ділянку (до дати реєстрації права власності на успадковану ділянку), але в подальшому підписав додаткову угоду до договору оренди землі, як правонаступник, тому права позивача (орендодавця) в даному випадку не порушені, оскільки ним у 2017 році було прийнято виконання за додатковою угодою до договору оренди землі.Як вбачається зі змісту додаткової угоди № 1 до договору оренди землі, вона не передбачає підстав для розірвання договору оренди у разі зміни власника земельної ділянки. Так як апеляційний суд дійшов висновку про помилковість рішення суду про визнання недійсною додаткової угоди № 1 до договору оренди землі, а розірвання договору оренди землі та скасування державної реєстрації права оренди за додатковою угодою є похідними від вимоги позивача про визнання додаткової угоди недійсною, тому в задоволенні позовних вимог в цій частині також необхідно відмовити.
(1)Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що з ним умови додаткової угоди не обговорювалися, під час отримання орендної плати йому надали до підпису пусті аркуші паперу. ОСОБА_2 не уповноважувала його на підписання додаткової угоди та не була обізнана щодо її існування. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 2612цс16, та задовольнив позов.
(2) Позиція відповідача
У відзиві на касаційну скаргу СТОВ «Деренківець» зазначає, що позивач особисто підписав додаткову угоду до договору оренди землі, отримував орендну плату, що свідчить про його волевиявлення на вчинення правочину. Висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 2612цс16, стосуються неопдібних із цією справою правовідносин. Натомість підлягає врахуванню висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 395/1430/15-ц.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди установили, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За життя ОСОБА_2 була власником земельної ділянки площею 0,9899 га, розташованої в адмінмежах Деренковецької сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, згідно державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЧР №038259.
Згідно свідоцтва про права на спадщину за законом, виданого 04 жовтня 2017 року державним нотаріусом Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори, спадкоємцем майна ОСОБА_2 є її син ОСОБА_1 , спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 0,9899 га, розташованої в адмінмежах Деренковецької сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, кадастровий номер земельної ділянки 7122581500:04:001:0171.
02 січня 2014 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Деренківець» був укладений договір оренди землі, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку № 119 загальною площею 0,9899 га згідно державного акта серії ЧР № 038259.Договір укладено на п'ять років, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар має право не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Пунктом 39 договору передбачалося, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.
01 липня 2016 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Деренківець» укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди землі, згідно пункту 8 якої передбачено, що договір укладено на строк до 22 грудня 2022 року. Пунктом 38 передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Згідно пункту 43 додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невід'ємною частиною Основного договору. Основний договір зберігає свою чинність для сторін лише в тій частині, яка не суперечить додатковій угоді.
Згідно висновку експерта № 8/1/18, складеного 02 березня 2018 року експертом Панчошнік І . З., підпис від імені ОСОБА_2 у графі «орендодавець» у додатковій угоді № 1 до договору оренди землі від 01 липня 2016 року виконано ОСОБА_1 .
За змістом частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на дату укладення додаткової угоди) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи в судах не заперечував обставини отримання ним орендної плати за 2015-2017 роки, та факту підписання додаткової угоди № 1 до договору оренди землі, що також підтверджується висновком експерта № 8/1/18, складеного 02 березня 2018 року експертом. Однакзазначив, що додаткової угоди підписувати він не мав права, оскільки мати не уповноважувала його на таку дію, а орендну плату також йому виплачено неправомірно з підстав відсутності у нього повноважень на отримання такої плати.
За змістом пункту 6 статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належить справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 за своєю суттю застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).
Суди установили, що позивач отримав від орендаря текст додаткової угоди № 1 та через деякий час повернув документ підписаним; позивач зазначив, що не доводив зміст додаткової угоди до договору оренди землі до відома матері, з амбулаторної картки ОСОБА_2 вбачається, що починаючи з квітня 2016 року передні кінцівки хворої перебували в обмеженій функціональності, що підтверджує неможливість нею самостійно підписати додаткову угоду (а. с. 185); позивач особисто підписав спірну додаткову угоду № 1 від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 02 січня 2014 року, отримував протягом 2015-2018 років орендну плату у орендаря як за життя матері, так і після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач прийняв спадщину як єдиний спадкоємець та зареєстрував своє право власності на земельну ділянку 05 жовтня 2017 року, та 06 грудня 2017 року звернувся з цим позовом до суду, вказуючи про підписання додаткової угоди № 1 «невідомою йому особою» та про порушення його прав цим правочином.
Обставини справи свідчать про недобросовісну поведінку позивача, який спочатку підписав додаткову угоду від 01 липня 2016 року до договору оренди землі у зв'язку з фізичною вадою матері (орендодавця), отримував орендну плату за договором у розмірі, що визначений додатковою угодою № 1, а потім пред'явив до суду позов про визнання недійсною цієї додаткової угоди, посилаючись на відсутність волевиявлення орендодавця на її укладення. Такі дії суперечать його попередній поведінці і є очевидно недобросовісними.
За змістом частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що оспорювану додаткову угоду до договору оренди позивач підписав особисто, приймав виконання за цією угодою протягом 2015-2018 років, у зв'язку з чим його права вчиненням цієї угоди не є порушеними.
Щодо посилань на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-2612цс16, необхідно зазначити, що вказану постанову ухвалено у правовідносинах, що не є подібними до обставин цього спору. У справі № 6-2612цс16 суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку матір позивача була власницею земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Ще у 2008 році між нею та товариством укладено договір оренди землі строком на 5 років. Позивач після смерті матері успадкував вищевказану земельну ділянку, а після оформлення права на спадкове майно дізнався про існування додаткової угоди від 2010 року, за умовами якої змінено строк дії договору оренди землі з п'яти років до одинадцяти. Крім того, він дізнався, що додаткову угоду підписала не його мати, а її донька, не маючи на те жодних повноважень. Ці обставини і спонукали його звернутися з позовом про визнання вказаної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною.
Разом з тим, у цій справі додаткову угоду підписано самим позивачем, що виключає подібність обставин справи та врахування висновків Верховного Суду України, викладенених у постанові від 25 травня 2016 року.
З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на законність оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Черкаської області від 21 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко