Постанова
Іменем України
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 372/3324/17
провадження № 61-3781св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, який обґрунтовував тим, що він проживав з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу від 2009 року до 2015 року. Під час їх спільного проживання у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання стосунків ОСОБА_2 ухилялася від його спілкування з сином. Із вересня 2017 року дитина проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Він відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків та має всі умови і можливості створити дитині належні умови для виховання та розвитку. Посилаючись на викладене та з врахуванням поданих уточнень до позовної заяви, просив суд визначити місце проживання малолітнього сина разом з ним.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дитини, яку обґрунтовувала тим, що від фактичних подружніх відносин з ОСОБА_1 має малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактично відносини між сторонами припинено з травня 2015 року і після припинення стосунків з відповідачем вона матеріальної допомоги на утримання сина не отримувала. 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 забрав сина і їй не було відоме місце перебування дитини. Школу син не відвідував без жодної на те причини і тому вона просила визначити місце проживання малолітньої дитини з нею, відібрати ОСОБА_3 від батька ОСОБА_1 і передати їй.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено повністю. Відібрано малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ОСОБА_1 та передано дитину його матері ОСОБА_2 . Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за фактичним місцем проживання його матері ОСОБА_2 . Допущено негайне виконання рішення суду щодо відібрання дитини.
Рішення суду мотивовано тим, що обидві сторони - батьки малолітнього ОСОБА_3 позитивно характеризуються, мають місце роботи та проживання, дохід, люблять свою дитину, дбають про її здоров'я та розвиток. Враховуючи вищевикладене, а також особисті якості батьків, можливість створення матір'ю дитини належних умов для виховання дитини, її більшу турботу і увагу до дитини, висновок органу опіки та піклування, виходячи із найвищих інтересів дитини, аналізуючи кожен аспект відносин до дитини, висвітлений під час розгляду справи, оцінивши всі докази у їх сукупності, суд вважає, що проживання малолітнього сина з матір'ю позитивно сприятиме розвитку дитини як психологічном, у так і фізичному. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про необхідність встановлення місця проживання малолітньої дитини з батьком ОСОБА_1 не подано.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішенн суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при оцінці доводів суд прийняв до уваги наявні матеріали справи, на підставі яких задовольнив зустрічний позов і тому відмовив у задоволенні первісного позову.Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 росить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд відхилив його клопотання про допит свідків, які могли б пітвердити обставини його опікування сином; не дослідили докази про те, що від нього дитину приховували; не дослідили акт обстеження умов проживання у його квартирі від 05 грудня 2017 року; не дослідили оцінку психолого-педагогічну характеритистику дитини, докази щодо вжиття ним спроб влаштувати дитину до навчального закладу з індивідуальним графіком занять; не враховано звіт Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 20 лютого 2018 року, висновки кандидатів психологічних наук щодо встановлення стійкого емоційного зв'язку сина з ним; не дослідили аудіозаписи його розмов із матір'ю дитини.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди установили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 та її малолітня дитина ОСОБА_3 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
Дитина від дня народження проживала разом з батьками, а після припинення спільного проживання батьків від травня 2015 року дитина залишилася проживати з матір'ю.
04 вересня 2017 року ОСОБА_1 без згоди матері забрав малолітнього сина ОСОБА_3 та створює перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним. Дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, надав належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно установив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, взяв до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них та матеріальну забезпеченість сторін.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди надали належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, стосуються переоцінки доказів, та зводяться до незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, вказаним доводам і відповідним доказам була надана відповідна правова оцінка судами попередніх інстанцій.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуванеі рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко