16 квітня 2020 року
Київ
справа №280/3256/19
адміністративне провадження №К/9901/9685/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №280/3256/19 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100224,68 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що проходив службу у лавах Збройних Сил України за мобілізацією під час якої на підставі добровільної заяви був направлений у відрядження до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). По завершенню відрядження відшкодування витрат за відрядження було виплачене не в повному обсязі, у зв'язку з чим у грудні 2015 року він звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Запорізького ОВК. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі №808/8874/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року адміністративний позов позивача до відповідача було задоволено та стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача добові витрати за час перебування у відрядженні у 2014 році в розмірі 4654,00 грн. Фактичний розрахунок здійснено з ним 05 квітня 2019 року, тому позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за період з 25 грудня 2015 року по 05 квітня 2019 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року позов задоволено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року скасовано та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. До публічної служби належить також і державна служба, в тому числі проходження військової служби (стаття 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв'язку з проходженням служби на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції». Згідно з останньою під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема, військові посадові особи вищого офіцерського складу, якими в силу частини другої статті 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є військовослужбовці зі званнями: генерал-майор, контр-адмірал, генерал-лейтенант, віце-адмірал, генерал-полковник, адмірал, генерал армії України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що рішення у даній справі має виняткове значення для нього.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на виняткове значення для останнього, оскільки вони мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, тому не можуть бути прийняті, як такі, що мають виняткове значення. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Посада публічної служби позивача не відноситься до переліку службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції».
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №280/3256/19 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко