Постанова
Іменем України
09 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 235/8114/15-ц
провадження № 61-1225св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2018 року у складі судді Назаренко Г. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Дундар І. О., Тимченко О. О. та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 05 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 75 600 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,70 % річних в іноземній валюті та 24 % річних в національній валюті на строк до 04 червня 2032 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 05 червня 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 9/25ДС/0251/П01/2007-НВСклн, за яким поручитель зобов'язався відповідати солідарно з позичальником перед банком. 20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «Кредитпромбанк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, укладеними між банком та фізичними особами, в тому числі за вищевказаними договорами. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року в неї утворилася заборгованість перед банком в розмірі 769 424,90 грн,з яких: за кредитом - 669 703, 32 грн, за процентами - 99 721,28 грн. Враховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав доказів відступлення йому права вимоги за кредитним договором від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн, укладеним між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 .
Постановою Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн станом на 28 липня 2015 року у розмірі 769 424,59 грн. В задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 5 481 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не витребував докази про перехід до позивача права вимоги за кредитним договором від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн, однак витягом з додатку до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань Кредитпромбанку на користь Дельта Банку підтверджено перехід права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за вказаним кредитним договором. Внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором в неї утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь нового кредитора. При цьому вимога ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки він не є стороною договору поруки від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/П01/2007-НВСклн, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4 , а тому не може нести відповідальності за невиконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг.
У січні 2019 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційні скарги.
У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року і направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк»мотивована тим, що суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не взяв до уваги його доводів про те, що ОСОБА_1 в період з 18 липня 2013 року по 17 червня 2014 року здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором через ПАТ «Дельта Банк», чим визнала факт повідомлення її про перехід права вимоги за кредитним договором. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника, однак помилково виходив з відсутності підстав для стягнення цієї заборгованості з відповідачів солідарно і не врахував, що умовами договору поруки передбачено його дію до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, а рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2018 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неповно з'ясував обставини справи, не дослідив належним чином доказів і не звернув уваги на те, що позивач не надав належних доказів відступлення ПАТ «Кредитпромбанк» йому права вимоги за укладеним з нею кредитним договором від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які оригінали або належним чином завірені копії письмових заяв та первинних документів, які б підтверджували факт надання їй кредитних коштів. Також ПАТ «Дельта Банк» не має права вимоги до неї, оскільки не надало доказів направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, а умовами кредитного договору передбачено строк його виконання не пізніше 04 червня 2032 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, витребувано матеріали справи з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області та зупинено виконання постанови Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 рокудо закінчення касаційного провадження у справі.
30 січня 2019 року справа № 235/8114/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 05 червня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн, за умовами якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України та в іноземній валюті в межах загальної суми 75 600 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,70 % річних в іноземній валюті та 24 % річних в національній валюті на строк до 04 червня 2032 року.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З метою належного виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 05 червня 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 9/25ДС/0251/П01/2007-НВСклн, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за своєчасне та повне виконання зобов'язань.
27 вересня 2013 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_5 , у зв'язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_3 ».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. та зареєстрований в реєстрі за номером 1134, згідно з яким ПАТ «Кредитпромбанк» продало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.
У пункті 7.5 Договору зазначено, що всі додатки та договори про внесення змін (додаткові договори) до цього Договору складають його невід'ємну частину. В якості додатку до цього Договору додається перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги, визначений як Додаток I.
До позовної заяви ПАТ «Дельта Банк» було додано витяг з додатку до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань Кредитпромбанку на користь Дельта Банку від 06 червня 2013 року (Перелік кредитних та забезпечувальних договорів), за яким ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до боржника ОСОБА_7 за кредитним договором від 01 листопада 2006 року № 7112/42/06-N.
При цьому апеляційним судом було встановлено, що за витягом з додатку до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань Кредитпромбанку на користь Дельта Банку право вимоги до боржника ОСОБА_3 за кредитним договором № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн перейшло до ПАТ «Дельта Банк».
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн, у зв'язку з чим згідно з наданим позивачем розрахунком в неї станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 34 875,12 доларів США, що еквівалентно 769 424,59 грн, яка складається із заборгованості: за кредитом - 30 355,13 доларів США, що еквівалентно 669 703,32 грн; за процентами - 4 519,99 доларів США, що еквівалентно 99 721,28 грн.
Відповідно до статті 611 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.
Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов банку до позичальника доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов'язань. При цьому, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 не є стороною договору поруки від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/П01/2007-НВСклн, апеляційний суд обґрунтовано виходив з відсутності підстав для покладення на нього відповідальності за невиконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором.
Доводи касаційної скарги ПАТ «Дельта Банк» про те, що умовами договору поруки від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/П01/2007-НВСклн передбачено його дію до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань, а також обов'язок поручителя відповідати солідарно з позичальником перед банком за своєчасне та повне виконання зобов'язань за кредитним договором від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків апеляційного суду про недоведеність позовних вимог банку до ОСОБА_2 , так як банк не надав доказів укладення з ним договору поруки.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в матеріалах справи відсутні докази передачі ПАТ «Кредитпромбанк» позивачу права вимоги за кредитним договором, спростовуються наявними в матеріалах справи і дослідженими апеляційним судом договором купівлі-продажу прав вимоги від 20 травня 2013 рокуразом із витягом з додаткудо цього договору, згідно з якими ПАТ «Кредитпромбанк» продало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за кредитним договором від 05 червня 2007 року № 9/25ДС/0251/2007-НВСклн, укладеним між банком та ОСОБА_3 .
Посилання ОСОБА_1 на те, що позивач не має права вимоги до неї, оскільки умовами кредитного договору передбачено строк його виконання не пізніше 04 червня 2032 року і банк не направляв їй вимогу про дострокове повернення кредиту, є неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку про те, що банк має право пред'явити вимогу боржнику як у позасудовому, так і в судовому порядку, оскільки пряма заборона на вчинення таких дій в законі або договорі відсутня. Умови кредитного договору не містять чіткої вимоги щодо пред'явлення вимоги спочатку в позасудовому порядку, а потім, у разі її невиконання, - в судовому.
Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на день подання позовуПАТ «Дельта Банк» (27 серпня 2015 року), якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла -щонайменше на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Аналіз наведених норм права свідчить, що підставою для пред'явлення вимоги може бути будь-яка з чотирьох умов, що визначені у частині десятій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на день подання позову ПАТ «Дельта Банк» (27 серпня 2015 року). Враховуючи викладене, істотне порушення умов кредитного договору є достатньою підставою для реалізації банком права вимоги дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, незважаючи на наявність чи відсутність інших умов, зазначених у згаданій статті Закону України «Про захист прав споживачів». Правилами частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено, що направлення письмової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів є обов'язковою умовою, яка має передувати зверненню з відповідним позовом до суду.
Пред'явлення до суду позову з вимогами про дострокове погашення всієї заборгованості за своєю правовою природою є пред'явленням такої вимоги позичальнику, а тому кредитор, пред'являючи позов про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, не допускає порушень порядку пред'явлення такої вимоги боржнику. Обрання певного способу пред'явлення вимоги належить до прав кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зробила висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення їй вимоги про дострокове повернення кредиту, не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем не доведено факт надання їй кредитних коштів, спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи і належним чином оцінені апеляційним судом. Висновки суду апеляційної інстанції щодо оцінки вказаних доказів викладені в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, а тому доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів і встановлених обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.
Наведена в касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» вимога про скасування рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2018 року не підлягає задоволенню, оскільки це рішення повністю скасоване постановою Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання постанови Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року, то у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити її виконання.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов